СтаттіСуспільство

Оновлений Закон «Про інформацію»: крокуємо до інформаційного суспільства

Одним із пріоритетних завдань державної політики України є створення розвиненого інформаційного простору і захист її інформаційного суверенітету. Так, стаття 34 Конституції України, перегукуючись зі Статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, визначає невід’ємне право кожного громадянина «вільно збирати, зберігати, використовувати  і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб».

Однак, як би гарно не звучали положення Доктрини інформаційної безпеки (2009 р.), що завдяки унікальному геополітичному розташуванню, багатству духовної та історичної спадщини, самоусвідомленню та цивілізаційній єдності народу Україна має стати інформаційно розвиненою державою, треба розуміти: цього, м’яко кажучи, не достатньо!

Для розбудови потужної нації, яка може з гідністю увійти до глобальної інформаційної цивілізації та не втратити при цьому власної самобутності, потрібно починати із реформування законодавчої бази

З огляду на це, в травні 2011 року було введено у дію аж два нормативно-правові акти, що стосуються інформаційної сфери, – ЗУ «Про доступ до публічної інформації» та нову редакцію ЗУ «Про інформацію», тобто, по суті, абсолютно новий закон.

 У порівнянні зі старою редакцією (1992 р.), оновлений Закон репрезентує поняття інформації значно ширше: це «будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді» (Стаття 1).

Нарешті, національне законодавство адаптувалося до практики Європейського суду з прав людини: тепер, згідно зі Статтею 25 Закону, журналіст має право не розкривати джерело інформації, крім випадків, коли його зобов'язує рішення суду.

Нова редакція майже дослівно повторює викладений у ЗУ «Про друковані засоби масової інформації (пресу в Україні)» перелік прав журналіста. Ще одним позитивним моментом зміненого нормативно-правового акту стало нове трактування цензури, закріплене Статтею 24. Відтак, це «будь-яка вимога, спрямована, зокрема, до журналіста, засобу масової інформації, його засновника (співзасновника), видавця, керівника, розповсюджувача, узгоджувати інформацію до її поширення або накладення заборони чи перешкоджання в будь-якій іншій формі тиражуванню або поширенню інформації». Слово «зокрема» у цьому випадку підкреслює той факт, що цензурі можуть піддаватися не лише журналісти, а й, наприклад, письменники чи інші митці.

Це «чарівне» слово також надає нового сенсу визначенню оціночних суджень, адже відтепер для визнання висловлювань такими не обов’язково мають бути присутні мовностилістичні засоби (Стаття 30). 

Серед загальних норм варто згадати й про вилучення статті, яка стосується права власності на інформацію, оскільки інформація є нематеріальним об’єктом, здатним до відтворення. Хоча саме поняття все ж таки залишається і згадується побічно.

Явним недоліком нормативно-правового акту можна назвати численні теоретичні положення, як, наприклад, низка статей про різновиди інформації (Ст. 10 – 18), що навряд чи допоможуть при реалізації суб’єктивних прав громадян.

Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Катерина Полякова

Попередня публікація

Володимир Волох: «Євроінтеграція – це молодість України»

Наступна публікація

Україна – ЄС: чим більше спільних інтересів, тим можливіше весілля

admin