СтаттіСуспільство

Українські реалії скасовують доступ до публічної інформації

Прийняття закону «Про доступ до публічної інформації» викликало значний резонанс, особливо серед працівників ЗМІ. Цей нормативно-правовий акт, що набув чинності 9-го травня 2011 року, мав відкрити широкі горизонти для усіх інститутів громадянського суспільства. Адже та інформація, яка раніше була власністю держави, тепер виноситься на загал, тобто стає публічною.

 Стаття 1 Закону визначає публічну інформацію як «відображену та задокументовану будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформацію,  що  була отримана  або  створена  в  процесі  виконання  суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків,  передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом». При цьому публічна інформація є відкритою, окрім випадків, коли доступ до неї обмежено відповідно до закону (службова, таємна, конфіденційна).

 Забезпечення доступу до публічної інформації здійснюється шляхом систематичного та оперативного оприлюднення інформації в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на інформаційних стендах, а також через надання інформації за запитами (Стаття 5).

 Розпорядник інформації зобов’язаний надати відповідь на запит не пізніше п’яти робочих днів з дня його отримання. У випадку загрози життю чи свободі особи, щодо стану довкілля тощо відповідь надається не пізніше 48 годин з дня отримання.

Однак, не зважаючи на райдужні перспективи, впровадження норм, передбачених законом «Про доступ до публічної інформації», й надалі продовжується. Саме про це ми вирішили поговорити із Олександром Совою, головою Запорізького обласного осередку Всеукраїнської молодіжної громадської організації «Демократичний Альянс», яка безпосередньо лобіювала закон.

– Олександре, чим закон «Про доступ до публічної інформації» відрізняється від інших нормативно-правових актів інформаційного права?

– Насправді, це дуже хороший інструмент для активних членів громадянського суспільства, а також для журналістів. Раніше ми отримували велику кількість відписок від органів влади, коли намагалися отримати доступ до необхідної інформації. Зараз цей процес формалізований законодавчо. Однак закон до кінця так і не працює, оскільки державні органи не сформували апарат, який має відповідати на інформаційні запити.

– Для кого ще, окрім журналістів, може бути корисним цей закон?

– Наприклад, для приватних підприємців. Тепер вони можуть безперешкодно ознайомитися із необхідними нормативними документами. Згідно із ЗУ «Про доступ до публічної інформації», органи місцевого самоврядування, державної влади зобов’язані на своїх сайтах або дошках оголошень зарані повідомляти громаду про проекти рішень, які будуть прийматися на черговому засіданні.

– Які недоліки чи прорахунки, на ваш погляд, є у ЗУ «Про доступ до публічної інформації»?

– Проблема виникла, коли ми звернулися із запитом про надання копії декларацій Бориса Петрова, голови Запорізької обласної державної адміністрації. У відповідь на запит про по суті публічну інформацію ми отримали відмову, яка ґрунтується на тому, що запитувана декларація є персональними даними. Хоча в законі це визначення також є. Зараз над цим питанням працює група юристів.

Дані соціологічного дослідження, проведеного фондом «Демократичні ініціативи»

52% респондентів нічого не знають про те, що в Україні був ухвалений цей ЗУ «Про доступ до публічної інформації»

36,5% «щось про це чули, але не знають достеменно»

11% знають про основні положення Закону

 Інфографіка надана Олександром Совою, головою Запорізького обласного осередку Всеукраїнської молодіжної громадської організації «Демократичний Альянс»

 

Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Катерина Полякова

Попередня публікація

Володимир Волох: «Євроінтеграція – це молодість України»

Наступна публікація

Україна – ЄС: чим більше спільних інтересів, тим можливіше весілля

admin