Одного разу дружина, в черговий раз посварившись із чоловіком, налякала його розподілом майна, після чого гримнула дверима й пішла. Коли вона повернулася, зі здивуванням побачила, що всі меблі розпилено навпіл, а на підлозі лежать дві акуратно складені купки столових приборів. Горе-чоловік вирішив не тягнути кота за хвоста і поділив усе сам.
Це все лірика, однак досить часто за відсутності шлюбного контракту чоловік та дружина у випадку розлучення не знають, на що вони можуть претендувати та розраховувати. Сімейний кодекс України в статті 57 чітко визначає, що особистою приватною власністю чоловіка (дружини) є те майно, яке набуте кожним із них до шлюбу. Крім того, особистим майном вважається те, що було отримане шляхом договору дарування або успадкування, навіть якщо такий факт мав місце у шлюбі. А також майно, придбане чоловіком (дружиною) за свої особисті кошти.
Приватним особистим майном визнаються речі індивідуального користування, наприклад, коштовності, навіть якщо їх придбання було здійснене за спільний кошт. Така ж ситуація і з преміями та нагородами за особисті заслуги кожного із подружжя.
Особистою приватною власністю чоловіка (дружини) є кошти, отримані ним (нею) як відшкодування індивідуальної моральної або матеріальної шкоди, а також страхові виплати, які стосуються одного із подружжя.
Якщо річ, яка належить одному із подружжя, дає плоди (дивіденди), то саме він є власником цього приплоду.
Тільки власник майна у разі спільного проживання подружжя має право розпоряджатися та визначати режим користування цим майном в інтересах родини та своїх особистих інтересах.
Однак, слід пам’ятати, що майно, набуте подружжям за період перебування у шлюбі, належить їм обом на підставі спільної сумісної власності, навіть якщо один із подружжя не мав змоги заробляти із поважних причин (навчання, хвороба, догляд за дитиною). Це стосується усього, крім речей особистого користування.
Об’єктами права сумісної власності є все, що не виключено із цивільного обороту (те, що належить державі або взагалі вилучене зі вжитку), також заробітна плата, стипендія, пенсія чи інший вид доходу, отриманий одним із подружжя.
Приладдя (оргтехніка, лікарське обладнання, музичні інструменти), придбане для професійної діяльності чоловікові (дружині) під час шлюбу, теж відноситься до спільної сумісної власності.
Чоловік та дружина мають однакові права на майно, що належить їм на підставі сумісної власності, якщо інше не вказано домовленістю між ними. Подружжя може укладати договори щодо користування як їхнім спільним, так і приватним майном, але розпоряджатися спільним майном мають право тільки за взаємною згодою. У разі укладання договорів, що затверджуються нотаріально, згода має бути подана письмово.
Усі операції (купівля-продаж, міна, дарування тощо) зі своєю часткою від спільного майна дружина (чоловік) може здійснювати тільки після її визначення та виділу в натурі. Складення заповіту, однак, дозволяється до виділення або визначення правил користування майном.
Розірвання шлюбу не є підставою для припинення права сумісної власності. Дружина та чоловік, звісно, можуть поділити спільне майно за власною згодою. Проте поділ нерухомості має бути нотаріально засвідчений.
У разі поділу майна частки подружжя є рівними, якщо інше не вказано у договорі. Під час судового розгляду суд може змінити рівноцінність часток, якщо чоловік (дружина) без поважних причин не дбали про матеріальний добробут сім’ї чи приховували, пошкоджували, псували спільне майно. Збільшення частки можливе у разі проживання із чоловіком (дружиною) дітей, непрацездатних повнолітніх сина, дочки, якщо аліменти є недостатніми для їхнього повноцінного розвитку (лікування).
Детальніше про право власності можете почитати тут.
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Катерина Полякова
