Блоги

За что боролись, на то и напоролись

Питання патріотизму завжди було болючим для мене. Вже дорослішаючи, почала розуміти: я не люблю свою державу, проте дуже люблю свою країну. Чи є різниця? –  запитаєте ви. Є.

Мені є за що любити Україну – за соняшникові поля, за енергію Кримських гір, за безкрайність Чорного моря. За те, що в дитинстві, приїхавши до бабусі, завжди хотілось усе  літо ходити босоніж, пити воду з криниці та півночі рахувати зорі.

Пам’ятаю, як кожного літа до селища приїздили підлітки з України, Росії, Польщі, Німеччини. Не через те, що в селі є «Діснейленд», а тому що ще раз поринути, хоча б на три літніх місяці, у казкову атмосферу хотілось кожному, хто бував там хоча б раз.

Тоді  про Молодіжне знали ледве не в усій країні. Величезний цукровий завод, на основі  якого й побудували робітниче селище,  забезпечував солодкою сировиною пів-України, а роботою –  великий відсоток жителів Кіровоградської області. Тоді жити там було казкою. В кожній родині – величезне господарство, майже в кожній – автомобіль. Не думали,  чим платити за житло та де взяти гроші на хліб.

А потім завод продали. Новий власник швидко звільнив робітників, і промисловий гігант, який  більш ніж 50 років був основним джерелом заробітку для  людей, почали розбирати на брухт. Сьогодні з тисяч робочих місць залишилось до десятка – й ті сторожують на розрусі. Тим, в кого є добротне  господарство, заздрить ледве не півсела.  Машини, якщо їх не розпродали, аби було на що жити чи платити дітям за навчання, частіше за все стоять в гаражах – бензину немає. А питання, які ще років 10-15 назад нікого не хвилювали, стали болючими до сліз.

Що мені тепер казати про патріотизм, якщо ще у дитинстві його знищили на моїх очах? Якщо люди, яких я знаю та люблю, сьогодні мусять їхати за кордон на заробітки, аби прогодувати сім’ю. Якщо влада, яку ми самі ж й обираємо, в черговий раз не виконує свої обіцянки. Якщо молода родина, яка хоче чесною працею заробити собі на житло, має витратити на це півжиття. Якщо…

Та хоча, яка різниця? Слабко віриться, що у найближчі роки ситуація в нашій країні зміниться. Під час чергових президентських виборів сліпий народ знову купиться на дешеві обіцянки. І тоді, черговий раз потираючи лоб від потрапляння на граблі, у голову приходить лише одна думка: «Самі винні. За что боролись, на то и напоролись»…

Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Анна Музалевська

Попередня публікація

Координатор програм обміну «Irex-Україна» дала підказки студентам

Наступна публікація

«Ромовый Дневник»: алкоголикам-журналистам посвящается…

admin