Блоги

Журналістська освіта: сучасні реалії та проблеми

Чи потрібна сьогодні журналістська освіта? Чи потрібна вона, коли населення, в якої є доступ до Інтернету, має можливість без обмежень отримувати та передавати будь-яку інформацію, самостійно створювати аудіо- й відеопродукцію та поширювати її. Навіщо потрібно молодій людині витрачати чотири, а то й п’ять років свого життя на здобуття спеціальності, якою можна оволодіти й поза університетом? Чи потрібно нашій державі стільки факультетів журналістики майже у кожному виші, і врешті-решт, куди податися такій кількості випускників факультету журналістики?

В Україні 71 вищий навчальний заклад має ліцензію на випуск журналістів. За інформацією ОБСЄ, щороку в нашій країні за спеціальністю «Журналістика» випускаються 10 300 осіб. Крім того, в університеті журналістську освіту зазвичай пов’язують із прагненням отримати роботу в медіагалузі. А це не завжди слушно, особливо зважаючи на те, що роботодавці часто охочіше наймають економістів, політологів, юристів, істориків, фізиків, літературних критиків, – людей, які «на чомусь знаються» – аніж випускників журфаків. Хоча ніхто не відміняв справжніх знавців своєї справи, професіоналів, які, здобувши освіту журналіста, мають реальну змогу працювати за фахом.

«Медіа» – майже всеосяжне поняття в наш час. Тому студентам-журналістам якраз пощастило – спектр варіантів зайнятості в медіа сьогодні не обмежується роботою на телебаченні, радіо та в газеті. Здобувши освіту у сфері медіа, можна претендувати, наприклад, на роботу в організації, де є потреба в створенні аудіо- і відеороликів для підвищення обізнаності з певною тематикою, або яка потребує розробки освітніх чи пізнавальних додатків для мобільних телефонів.

Студенти, що навчаються журналістики, повинні розвивати свої вміння та навички у виробництві медіапродукту, а також критично сприймати контекст, у якому ці навички можуть бути застосовані.

На мою думку, найкращий спосіб навчатись, отримуючи при цьому задоволення та взаємодіючи з іншими людьми, – це практика. Звісно, знання примножуються у процесі роздумів, дискусії, читання й  писання, але саме практика є наріжним каменем навчання майстерності журналіста. У творчому процесі ми отримуємо уявлення не лише про предмет нашої діяльності, але й про себе самих. Коли ми працюємо, думаємо у певному напрямку, нас відвідують яскраві креативні ідеї. Отже, традиційні лекції, семінари та твори є необхідними, але вони мають недоліки. Ці форми навчального процесу проходять ізольовано і переважно не вимагають активної участі кожного студента. Коли нам дають завдання, наприклад, написати дві творчі роботи по три тисячі слів кожна, це змушує студента зосередитись на двох конкретних темах протягом двох обмежених відтинків часу, замість того, щоб залучити його до постійного активного навчання. 

Значно дієвіше, на мою думку, регулярно задавати студентам створювати певний продукт – наприклад, відеоролики в YouTube чи пости у блогах із аудіо- та відео підкастами – на теми, які обговорюються на лекціях чи під час практичних занять, або у відповідь на дописи, відеороботи або ідеї своїх товаришів, врешті-решт на актуальні проблеми. Така робота є індивідуальною для кожного студента, але колективною для групи. Цей формат забезпечує набагато більше творчої взаємодії, аніж щотижневий короткий семінар.

Традиційно вважається, що сьогоднішня практика підготовки журналістів, наприклад, у США більше побудована на практичних основах і запитах ринку, ніж наша, в якій переважає загально гуманітарний підхід. Дійсно, студенти в США мотивовані на практику з самого початку вступу до Школи журналістики. У них наголос робиться на отримання практичних навичок збору та обробки інформації (їх вчать тому, що таке новини, як і звідки їх отримувати; вчать, як не змішувати факти зі своєю думкою, швидкій роботі з джерелами, способам роботи з базами даних і т.д.). Треба чесно зізнатись, що це не так погано, а навпаки – є дуже важливим й ефективним.

Що стосується спеціалізації в умовах української освіти, не все так погано, як часом здається. На факультетах журналістики сьогодні пропонується низка спецкурсів різної тематики. При бажанні студент за п’ять років може набрати в свій багаж практичних знань кілька значущих спеціалізацій. Інша справа, що спецкурси в більшості випадків спираються більше на теорію, ніж на практику. Хоча це компенсується кількістю навчально-ознайомлювальних та виробничих практик, які є обов’язковими для проходження.

Проблема підготовки журналістських кадрів має дві взаємопов’язані сторони. Перша – освіта, друга – професія. Можна закінчити факультет журналістики, але так і не стати журналістом. Звідси підходи до моделі освіти.

Академічна модель представлена на факультеті, де окрім загальної гуманітарної освіти студент отримує і технології професії і перші навички практики. Журналістська модель – у спеціалізації, в осягненні секретів професії, особливостей різних видів ЗМІ, в спеціалізації, яка може бути отримана тільки на практиці і в рамках додаткової освіти. Хтось встигає це зробити, поєднуючи навчання і роботу. Такі студенти, звичайно ж, відразу стають затребуваними. Інші змушені вже після закінчення університету «прикладати» до своєї освіти практичні навички.

Отже, отримати  журналістську освіту плюс невеликий практичний досвід в українських реаліях цілком можливо, але гарантії, що потім можна без проблем влаштуватись на гідну достатньо оплачувану роботу за фахом, ніхто не дасть.

Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Ліліт Данагулян

Попередня публікація

Опитування: чи утискають ВІЛ-позитивних в Україні?

Наступна публікація

«Медіа прорив» обере найкращий молодіжний проект

admin