Кожна людина в 20 років вже починає планувати своє життя, починає уявляти себе «кимось», або «Кимось» – в кого на що фантазії вистачає. Україна, як достатньо зріла в цьому сенсі країна, вже давно мала створити свій образ в очах міжнародної спільноти. Одним із пріоритетних напрямків реалізації інформаційної політики як складової національної безпеки України є формування позитивного іміджу країни на міжнародній арені. Українці уявляють себе людьми, що живуть в сильній європейській державі, що має стабільну економіку та процвітає. Та хиба в тому, що презентувати себе правильно наша держава поки що не може.
За роки незалежності Україні так і не вдалося розробити цілісну державну інформаційну політику у відносинах із зовнішнім світом. Відтак, уявлення про Україну у громадян Європейського Союзу складається зі спорадичних резонансних подій, якими наша держава час від часу дає про себе знати. І добре, коли час від часу. Бо ж і не знали б європейці, що воно таке, та Україна. Стараннями влади слово «Україна» прозвучало в ефірі БіБіСі хвилинним сюжетом із вже затертими штампами: шаровари, поля, свині. І все. Жодних цілеспрямованих дій на формування позитивного іміджу держави більше не було.
Так якими ж нас можуть бачити іноземці? Північноамериканські видання пишуть переважно про корумпованість української влади, розквіт злочинності, економічну розруху. Не полишає газетних шпальт чорнобильська тема (тільки раніше йшлося про закриття Чорнобильської АЕС, а зараз – про побудову укриття над саркофагом). Звичайно ж, трапляються і приємніші для нас повідомлення, що стосуються переважно вдалих науково-технічних розробок, спортивних досягнень або ж мистецьких проектів, проте в текстах подібних статей обов’язково натрапляєш на згадки про те, в яких злиденних умовах працюють наші науковці (спортсмени, митці).
Український центр економічних і політичних досліджень ім. О. Разумкова в результаті доволі ґрунтовного моніторингу назвав такий підхід до інформування світу про нашу державу «поверховим, фрагментарним і переважно негативним».
Утвердження негативного сприйняття України в світі є перешкодою на шляху захисту національних інтересів, ефективної партнерської співпраці з міжнародними організаціями, отримання тієї ж фінансової допомоги в умовах кризи і, зрештою, – для спрощення візового режиму громадянам України. І це чітко можна простежити на прикладі Угоди про асоціацію України з Євросоюзом. Нестабільність демократизації в країні формує таку позицію Європарламенту: «За допомогою резолюції європарламентарі хочуть послати Україні чіткий сигнал: вони не жартують». Саме так зазначила євродепутат від зелених Ребека Гармс. В документі-сигналі чітко записано: якщо в Україні не буде «стабільних демократичних відносин» – незалежної судової системи (зокрема, скасування «вибіркового правосуддя», як у випадку Ю. Тимошенко) і свободи преси тощо, – то Угода про асоціацію з Україною ратифікована не буде і, відповідно, не почне діяти.
Чинником негативного пливу на міжнародний імідж України виступає часта зміна законодавства, оскільки це є ознакою нестабільності законодавчої бази держави. Однією із найбільших проблем є чутки про українську мафію і корупцію, а також нелегальна міграція робочої сили із нашої держави за кордон. Тут в Україні все сприяє «негативному» сприйманню країни. Не потрібно говорити про виборче законодавство, можна лише згадати, що ми не можемо вирішити за яким часом жити.
І про яке ставлення до України ми можемо говорити, якщо інші країни дозволяють собі з нами «не жартувати». Коли вже можновладці зрозуміють необхідність створення чіткої «брендової» політики нашої держави та нарешті сформують нехай віддалену подобу бажаного образу України? Коли Україна вийде із поля невизначеного «когось»? Ці питання, я впевнена прозвучать ще не раз. Тому зараз можна поставити лише три крапки та сподіватися на краще.
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Крістіна Клименко
