Блоги

Рецензія на твір Романа Федоріва «Голос вербової сопілки»: чи має місто свою мелодію?

«Кожне місто має свою неповторну мелодію, її тільки треба вміти підслухати», – така провідна ідея твору Романа Федоріва «Голос вербової сопілки».</span>

Подача тексту у вигляді інтерв’ю, а збірка, в якій він опублікований, має пояснення: збірка есе «Скрипка, що грає тисячу літ». Проте твір можна віднести до портретного нарису з елементами есе. Головним  героєм виступає композитор Анатолій Кос-Анатольський.

Автор починає свою розповідь трохи нестандартно, з кульмінації, а саме – з поховання композитора. Описує Роман Федорів тужливу мелодію, яка проводжала Кос-Анатольського в останню путь. Змальовує труну, що потопає у квітах, зал філармонії, куди вже не вміщувалися ні квіти, ні люди.
Це була визначна постать – дуже багато людей прийшло віддати шану композитору.
Але насправді блискучий початок не перетікав у дуже цікаву зав’язку. Сухий діалог: питання-відповідь. Головна тема – любов до Львова. Композитор присвятив своєму улюбленому місту лише одну пісню. Одну! Хоча про Карпати написав багато. Але як виявляється, це його принципова позиція. Він каже, що у «львівській темі» звучить занадто багато трагізму та суму, і він не хотів би плакати за містом, він хотів би їм насолоджуватися.
 
Паралельно композитор згадує Львів як місто, розп’яте на хресті, адже нічого нового не будувалося, панувала чужа мова, гуртки безробітних та ледве пульсуючий «живчик» українського життя.
 
Він не хотів займатися музикою у таких умовах, адже ніхто тоді цього не цінував, та ще й батько наголошував Кос-Анатольському, щоб він полишив консерваторію та зайнявся прибутковішою справою. А коли настав час розповісти суспільству про свої перші композиції, вони прозвучали лише у звичайній кав’ярні.  Обурення і жалість охопила митця.
Але кінцівка твору також не є простою. Інтрига продовжується.  Коли Роман Федорів остаточно запитав композитора Кос-Анатольського про те, чи не збирається він  все ж написати мелодію для Львова, той відчинив вікно навстіж. І, замість сонячної тиші, у зал влетіла мелодія міста. І вона не була схожа на голос вербової сопілки, вона складалася з гулу автомобілів та шурхоту людських кроків. Саме тоді письменник зрозумів, що мелодія міста змінилася, і тепер не така гарна, як колись. Вона не нагадувала голос вербової сопілки. Це – мелодія розвинутого міста і не більше. Тому Кос-Анатольський ніколи не писав її, адже він розчарувався.


Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Лидия Степаненко

Попередня публікація

Запорізькі правозахисники виступили проти гомофобного законопроекту

Наступна публікація

В галереи «Lenin» открылась выставка художника Алексея Малых «Архемиф»

admin