Прекрасна людина

 

Є лише одна людина у всьому світі на яку я хотіла б рівнятися. Він не залишає байдужим нікого, хто б був з ним знайомим. Він є прикладом для багатьох.  Хоча він не вирізняється оригінальною зовнішністю чи нестандартною поведінкою. Він на перший погляд звичайний чоловік, що має роботу, сім’ю. Він мабуть і не усвідомлює, який багатий внутрішній світ він має. Яку безкінечну доброту, турботу і тепло він за собою несе. В мене досі в пам’яті  міцно залишилася історія, яку він розповідав багато разів…

Звичайнісінька сільська місцевість, на вулиці стоїть неймовірна спека і тиша. На літніх канікулах дітлахи завжди бавляться вкупі і весело щебечуть. Хтось зриває черешню, хтось качається на гойдалці. А невеличка купка хлопців влаштували «пункт спостереження» на вишці. На тій самій злощасній вишці знаходився силовий трансформатор, але звідкиля їм було про це знати. Маленький Костя простягнув свої ручки до неї і потрапив під високу напругу. Саме ця жахлива ситуація. Змінила все його життя, зробила історію такою якою вона є зараз. Так він позбувся обох рук: одну відтяли до пахви, іншу – трохи нижче за ліктьовий суглоб. І якщо ви думаєте, що після цього він просто залишився безпомічним  інвалідом, ви глибоко помиляєтесь.

Він знайшов в собі сили і мужність і постійно крізь труднощі йшов далі, до своєї мети. В молоді роки, будучи депутатом міськради, з декількома однодумцями намагався реформувати систему середньої освіти, активно брав участь в створенні перших запорізьких приватних шкіл. Вже 21 рік Саміло Констянтин Миколаєвич є директором мого улюбленого багатопрофільного ліцею «Перспектива». Він є прекрасним директором, неймовірним вчителем, люблячим батьком і просто хорошою людиною. Він завжди, своїм прикладом показував нам, учням, своїм колегам та нашим батькам, що не можна просто сидіти, склавши руки, потрібно постійно рухатися вперед, знаходити в собі натхнення та бажання допомогати іншим, він навчив нас, підтримувати один одного, завжди бути чесним по відношенню до самих себе і головне, ніколи не втрачати надію. Навіть через десятки років по закінченню школи, до нього кожен раз повертаються його учні аби почути батьківську пораду, аби похвалитися своїми досягненнями, аби просто сказати «спасибі, за все те , найкраще, що є в мені завдяки вам”

Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Эльмира Шагабудтдинова