Право на життя

Їхавши сьогодні додому я спостерігала таку картину. На одній зупинці до трамваю намагалась зайти старенька бабуся, яка ледве пересувалася. Звичайно зайти в транспорт їй допомогли, але які після цього послідували оклики. Літні жінки, які навіть не здогадались поступитися місцем, почали коментувати цю ситуацію.
– Навіщо в такому віці виходити з дому ?
– Так. Потрібно вже лежати і не вставати!
Бачили б ви очі бабусі, коли вона почула ці слова. Зрозуміло, що на таке і відповідати нічого не хочеться.
Лежати і не вставати… Як ви це взагалі уявляєте ?!
Отак ходиш-ходиш, а потім «бах» і все, лежи собі лежма. Можна тільки здогадуватися, що означає ця фраза для таких бабусь. Якщо слідувати подібним «порадам» рахуй все, життя закінчується. А як важливо бути комусь потрібним, хоча б собі. Знати, що ти ще живеш !
Добре коли вдома на тебе хтось чекає, а коли ні. Бувають такі ситуації, коли рідні в іншому місті, або ж навіть країні. І що оце сиди дома та з розуму сходь? Можливо прогулянка на свіжому повітрі єдина відрада, можливо опинитися у нестримному вирі життя є щастям. 
Життя саме по собі – це ритм, постійний рух вперед, впродовж якого ти набираєш оберти. Звичайно поступово ці оберти скорочуються, так ми ще й намагаємось цей процес прискорити.

Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Юлія Вишневецька