Блоги

Сергій Жадан “Anarchy in the UKR”.

У жовтні я побачила на полиці магазину книгу з досить незвичайною назвою “Anarchy in the UKR”. Виходячи з опису, це роман, який повинен розказати мені про часи Нестора Івановича Махна, його анархічні погляди і вплив на подальший розвиток історії України. Крім цього, твір доповнений новим розділом “Луганський щоденник”, в якому збережені спогади автора про подорож до Донбасу 2014 року. Актуальні теми, порушені в романі, не залишили мені вибора і я придбала цю книгу.
Прочитавши більше половини цього твору мене наздогнало розчарування. По-перше, загальне враження від роману як від літературного твору: повна деградація сучасної української культури. Ненормативна лексика кидалася в очі з перших сторінок і впродовж всієї історії. Якщо навіть письменники у власних роботах дають волю емоціям, то яку вже культуру ми вимагаємо від молоді?! Автора не виправдовують і теми, про які він писав. Історії української літератури відомі й інші сильні твори з напруженими сюжетами, проте написані вони більш культурною мовою. По-друге, те, що я очікувала від автора (а саме дослідження про батька Махна), вистачило на пів-сторінки. Решта нагадувало мені побутові розмови щовечора на кухні в компанії приятелів у стилі “А пам`ятаєш, як було раніше…”. Якщо там і була якась ідея, бунт, то її ледве знайдеш серед незрозумілих і абсолютно непотрібних діалогів і міркувань.
Втім були моменти, коли мені дйсно хотілося взяти ручку і блокнот , щоб занотувати деякі думки автора. Цим може похизуватись “Луганський щоденник” – той самий розділ, славетний доповненням до основної версії. Змінюється стиль написання – автор реабілітується в моїх очах. Дуже цікаві і справедливі роздуми сприводу вічних тем: свобода, відповідальність, страх і боротьба. Вони пояснюють причини того,що сьогодні відбувається в Україні, розвіюють ілюзії щодо єдності країни, разом із цим шукаючи шляхи для вирішення цієї проблеми.Теми важливі як для суспільства в цілому, так і для кожної людини окремо.
“Ми всі дивуємось одне одному, так ніби не в одній країні жили весь цей час, не в одному просторі перебували. Ніби нас усіх у чомусь обділили, ніби нам усім чогось не вистачає. Здавалося б, у нас стільки спільного, що не має бути проблем. Але проблема в тому, що спільного в нас стільки, скільки й відмінного, і про це так чи інакше потрібно пам`ятати. Принаймні для того, щоб потім не братися за зброю.”
“…що ніколи не слід вимагати від суспільства більше, ніж воно готове тобі запропонувати, що ніколи не слід ображатися на країну за те, що вона не відповідає твоїм романтичним про неї уявленням.”
“Потреба свободи так чи інакше керує всіма учасниками цієї війни на взаємознищення.”
“Будь-яка свобода – це перш, за все, можливість її пояснити, спроможність її озвучити.”
Підбиваючи підсумок, хочу сказати, що ідея в цій книжці є, проте висвітлюється вона нечітко, тому лише уважне читання і ретельний пошук вихоплять її серед недоречних спогадів і сентиментальних розмов.

Попередня публікація

Ушел из жизни запорожский музыкант Андрей Лобода

Наступна публікація

Разгон запорожского майдана: год спустя

Sofiya Yelagina