Напівзахисник клубу «Динамо», колишній гравець запорізького «Металурга» Андрій Цуріков, який на правах оренди виступає за Олександрійський клуб «Левадиакос» розповів «Порогам» про свою футбольну кар’єру, досягнення і стосунки в новій команді.
– В якому віці ви вирішили, що хочете пов’язати своє життя з футболом?
– Думаю любов до футболу у мене з’явилася десь у 6 років. Значну роль в цьому зіграв мій батько, він – фанат футболу, тож зміг зацікавити і мене. Досить рано я зрозумів, що футбол – це те, чим я хочу займатися в житті.
– Кожна дитина в дитинстві мав кумира. Хто для вас є прикладом для?
– Звичайно, як і всі діти я мав так званого кумира. З дитинства я уважно стежив за грою Зідана і Роналдіньо, а пізніше, після Чемпіонату Європи 2004 зрозумів, що мені дуже імпонує гра Кріштіано Роналду. Тому, з того часу і до цього дня я вболіваю за цього футболіста і дуже поважаю його за справжній професіоналізм і волю до перемоги.
– Розкажіть про свій дебют у «великому» футболі?
– Це був перший матч за запорізький «Металург». Я дебютував у Львові у грі з «Карпатами». Я тоді вийшов на гру з перших хвилин і мав кілька хороших можливостей для взяття воріт. Дуже добре пам’ятаю той матч, так як він був важливим поштовхом для моєї футбольної кар’єри.
– Як змінилося ваше життя переходом з Металурга в Динамо в 2013 році?
– Все змінилося кардинально. По-перше, я став більш самостійною людиною. Я вперше поїхав від своїх рідних і друзів. Емоції, звичайно, зашкалювали. Спочатку не міг повірити своєму щастю і здавалося, що зараз прокинусь, а цього всього немає. Я вболівав за «Динамо» з самого дитинства і мріяв грати в ньому. Я знаходився в кращій команді України з одними з кращих футболістів нашої країни. Для мене кожен раз одягати футболку Динамо – це честь.
– Який матч за київський Динамо вам запам’ятався найбільше?
– Пригадую цікавий матч проти моєї колишньої команди – Запорізького Металурга. Ми тоді виграли, а я відзначився гольовою передачею. Було дуже цікаво та незвично грати проти своїх колишніх партнерів по команді.
– Приблизно пів року назад вас взяв в оренду грецький клуб «Левандікос». Чи сильно відчувалася гра в європейському клубі від української?
– Різниці великої не відчув. Рівень чемпіонатів, я вважаю, знаходиться приблизно на одному рівні, єдине, що в Греції команди грають в більш закритий, прямолінійний футбол, особливо ті команди які не борються за місця в єврокубках. Сподобалося те, що в середині турнірної таблиці у команд не велика різниця в кількості очок, і варто тільки десь оступитися, як відразу опинишся на кілька позицій нижче.
– Чи легко було вам знайти спiльну мову з гравцями нової команди?
– Греки – досить комунікабельний народ, тому з першого дня не було такого, щоб я відчував себе чужаком. Мене прийняли досить тепло, до того ж в команді є гравці з Білорусії та Грузії, між собою ми спілкувалися російською. Звичайно, мовний бар’єр був присутні,й і певні проблеми від цього виходять, але я намагався про це не замислюватися, і просто виконувати добре свою роботу
– Які у вас плани після завершення кар’єри? Ким ви себе бачите?
– Вже зараз я знаю, що в майбутньому мені буде цікаво приступити до тренерської діяльності. Але всерйоз про це ще не замислююся, оскільки я хотів би стати важливою фігурою в українському футболі, а після мрію спробувати свої сили в англійській та іспанській чемпіонаті
Автор: Iнна Еганян
Фото: football.ua
