Культура

Чому відеоігри варто визнати мистецтвом?

Share to Facebook
Share to Google Plus
Share to Odnoklassniki

Ця ознайомлювальна стаття створена з метою привернути увагу до ігрової культури та показати її такою, яка вона є. Тож, якщо ви не знайдете у статті нічого нового для себе, ви, напевно, вже поділяєте думку написаного.

В сучасній Україні досі панує думка про те, що відеоігри, чи як їх часто називають, комп’ютерні ігри – дитяча забавка. Що вони створені для того, аби згаяти зайвий час, а витрачати на них гроші – безумство. У цій статті ми переконаємо вас у тому, що відеоігри слід визнати видом мистецтва та зруйнуємо стереотипи про них.Як створюють відеоігри?

Зображення з Інтернет-порталу develop-online.net

Зображення з Інтернет-порталу develop-online.net

Одним із найвідоміших стереотипів є те, що створити гру – дуже легка справа. Цікавим є те, що процес створення гри – це творчість. І творчість дуже нелегка. Найчастіше тим, у чому гають вільний час школярі займаються досить великі компанії розробників. У їх штаті і художники, і дизайнери, і програмісти, і композитори, і режисери, і сценаристи, і навіть науковці з області фізики. Адже, щоб робити щось якісно, треба мати досвід у цьому. Художники малюють концепт-арти  – образи персонажів, місцевості. Дизайнери це створюють. Композитори роблять відповідний звуковий настрій, хоча є і саме саунд-дизайнери, що роблять звуки. Сценаристи і режисери, відповідно, створюють внутрішній аспект гри: дію, характери персонажів. Фахівці у області фізики розраховують кожен з фізичних аспектів, адже гравець має почуватись у грі як у справжньому світі. Хоча, найчастіше це вже закладено у рушій гри. Отже програмісти об’єднують все перераховане в одне ціле і роблять все можливе, щоби воно працювало як слід. І все це найчастіше триває більше року і виглядає точнісінько як створення голлівудського блокбастеру.

Хто створює відеоігри?

 

Актор Норман Рідус (зліва) разом з Хідео Кодзімою (справа) - ігровим дизайнером і родоначальником кінематографічних відеоігор.

Актор Норман Рідус (зліва) разом з Хідео Кодзімою (справа) – ігровим дизайнером і родоначальником кінематографічних відеоігор.

Частково ми вже відповіли на це запитання, але побутує думка, що кожен з робітників студії, окрім створення продукту для відеогри не вміє нічого іншого. І це зовсім не так. Чули про Ганса Циммера? Це композитор, що подарував саундтрек таким відомим шедеврам кіномистецтва, як «Інтерстеллар», «Початок», «Людина дощу», «Шерлок Холмс» та іншим. Як не дивно, та саме він і є автором музичного супроводу таких відомих забавок, як «Crysis 2» та «Call of Duty: Modern Warfare 2». Таких іменитих композиторів у ігровій індустрії досить багато. Борислав Славов, Акіра Ямаока, Саймон Віклунд та ще вдосталь знавців своєї справи. Буває, що у грі або у трейлері до неї можуть звучати пісні легендарних співаків і гуртів, як от пісні Джиммі Гендрікса, «Dusty Springfield» чи «The Doors».

Чи думали ви про те, звідки у героя гри може бути знайома зовнішність, голос та рухи? Просто найчастіше до створення забавок залучені відомі голлівудські актори. Вони і дарують персонажам  голоси, рухи і зовнішність. Двейн Джонсон, Він Дізель, Еллен Пейдж, Уіллем Дефо, Енді Серкіс, Норман Рідус, Мадс Міккельсен та Нолан Норт вже подарували образи героям гри.

Основою хорошої забавки, як не дивно, є сюжет. Сценарій, на якому він будується пишуть люди, що знаються на своїй справі. Наприклад, за спиною сценариста «Mass Effect» Дрю Карпішина не один десяток книг з наукової фантастики.

Отже, створити гру – справа не з легких, і для цього потрібен життєвий досвід і купа людей. Хоча, є інді-розробники, які працюють у зовсім маленьких студіях, або гру взагалі робить одна людина. Однак чим менше ресурсів, тим працювати складніше, і розробка навіть може затягнутися на десятки років.

Які бувають відеоігри?

 

Кадр з відеогри “Journey”.

Кадр з відеогри “Journey”.

Скільки є жанрів у кіно, у літературі, у живописі, стільки жанрів є і у відеоіграх. Звісно, визначають їх трохи по-іншому. Якщо забавка про вояку, а ви все бачите ніби його очами – це шутер від першої особи. Якщо ви крокуєте величезним світом з іншими гравцями та поліпшуєте власні здібності – це MMORPG, а тобто «massively multiplayer online role-playing game», чи солов’їною, масова  багатокористувацька ролева онлайн-гра. Як бачимо, у іграх жанр визначається діями, які будуть головними для гравця. Тим не менш, теми, що є головними у сюжеті забавки теж можуть визначати напрям, як, наприклад, у кіно. Що вже казати, якщо існує окремий жанр відеогри – інтерактивне кіно. Доречі, найцікавіший жанр, адже процес гри дійсно нагадує перегляд фільму, тільки от рішення за головного героя приймаєте ви.

“Я вірю у те, що відеоігри зможуть перевершити не тільки кіно, а й книги. Коли вони зможуть розповісти повчальну історію, що бере за душу, тоді і відбудеться цей момент.” – Хідео Кодзіма, ґеймдизайнер, засновник компанії Kojima Productions.

Кадр з відеогри “Відьмак 3: Дикий гін”.

Кадр з відеогри “Відьмак 3: Дикий гін”.

Взагалі, процес проходження майже кожної сучасної гри нагадує перегляд фільму. Ви опиняєтесь у новому світі, але ви можете взаємодіяти, навіть впливати на нього. У вас є конкретна мета, до якої ви прагнете, є персонажі, що спілкуються з вами і допомагають, є і вороги. У якісній забавці ви можете досліджувати цей світ та спостерігати за його жителями, що мають особистості. Наприклад, у серії ігор «Відьмак» ви опинитесь у фентезійному середньовічному всесвіті із слов’янських легенд. Ви – бравий найманець, що захищає людей від різного роду нечисті і тим самим заробляє на життя. Тобто, перед вами таємничі країни з живими людьми  і з динамічною зміною часу доби. Ви можете блукати країнами, спілкуватись з їхніми жителями (у більшій частині діалогів ви навіть обираєте яку наступну репліку скаже персонаж), досліджувати потаємні кути, займатися різною діяльністю, їсти, пити, лікуватись, заводити друзів, купувати предмети, і звісно, рухатись за сюжетом.

Кадр з відеогри “Life is Strange”

Кадр з відеогри “Life is Strange”

“Ти одразу поринаєш в світ гри, із задоволенням вивчаєш його подробиці і активно фантазуєш про подальший перебіг подій. Гра відповідає тобі взаємністю – постійно підносить нові сюрпризи, деталі світу, розкручує інтригу і виводить на новий рівень очікування.” – Антон Логвінов, російський журналіст.

Як було згадано, у кожній відеогрі на вас чекає цікавий світ, а от що ви будете робити у ньому залежить від її сюжету і напряму. Тобто, у забавці ви ніби головний герой фільму або книги, от тільки у тому і різниця, що головна роль відводиться вам, і від ваших дій залежить доля всесвіту. Звісно, якщо ви припустились помилки – завжди можна почати знову. І ви дійсно можете бути будь-ким і будь-де. Хочете побувати у шкурі детектива-привида, що розслідує таємниці власного вбивства? Вам у «Murdered: Soul Suspect». Хочете рятувати рідне місто від лиходіїв у образі таємничого героя? Вам у «Batman: Arkham Knight». Може хочете дізнатися, як це вміти перемотувати час назад? Заходьте у «Life is Strange». Незліченна кількість життів, які можна прожити, незліченна кількість історій, які можна дізнатись. Все це – відеоігри. Звісно, існують забавки, в яких можна тільки змагатися з такими ж гравцями, як і ви. Але хіба не чудово уявити себе у ролі воїна Османської Імперії часів Першої світової війни, що захищає територію від британських солдат? Плюс ігор у тому, що це можливо без реальних жертв.

Чи можуть відеоігри чомусь навчити?

 

Кадр з відеогри “The Last of Us”

Кадр з відеогри “The Last of Us”

Як би це дивно не звучало, але ігри досить часто підіймають важливі суспільні питання. Такі проекти, як «The Last of Us» та «The Walking Dead» вчать гравця цінувати людське життя. У цих забавках ми переносимось у пост-апокаліптичні світи, де людей майже не лишилось, а деякі з тих, які ще живі, дичавіють і вбивають інших. Вам зустрінеться багато персонажів, кожен зі своєю історією та характером. До деяких ви прив’яжетесь, будете любити їх, взаємодіяти з ними. Але деякі з них загинуть, і це буде досить трагічно. Як мінімум, це чудова мотивація для того, щоби зайвий раз приділити увагу рідній людині, адже вона не вічна.

Кадр з відеогри “Devil may city 4”

Кадр з відеогри “Devil may cry 4”

Сюжет серії ігор «Devil may cry», на перший погляд, не є головним. Головний герой – білявий красень, що красиво вбиває демонічних тварюк. Однак його батько демон, а мати людина. Його брат вирішив підкорити світ, мотивуючи це тим, що він є сином величної істоти і здатен тримати у страху жалюгідних людей. Та головний герой, що зветься Данте, вирішив використовувати свої надлюдські здібності, аби жити серед людей та рятувати їх від різного роду нечисті. І тут постає головна сутність сюжету – твоє життя не залежить від твого походження, ти здатен сам ним керувати.

“Так сталося, що коли я проходив The Wolf Among Us, мене, як і головного героя, вважали не тою людиною, на яку можна покластися. Біґбі Вулф – головний герой гри довів, що навіть за минулі вчиники можна виправдати себе. Тож це стало для мене певною мотивацією.” – Михайло, 19 років.

Епіграф до відеогри “Metal Gear Solid V: The Phantom Pain”

Епіграф до відеогри “Metal Gear Solid V: The Phantom Pain”

І це лише приклади з трьох відомих серій. Епіграфом до «Metal Gear Solid V: The Phantom Pain» є цитата румунського філософа Еміля Чорана. Вона звучить так: «Людина живе не в країні, вона живе всередині мови. Не робіть помилок; батьківщина – це мова і нічого більше. ». Звісно, із цими словами можна багато сперечатись, але ідея у тому, що головна тема франшизи «Metal Gear» – війна. А цей епіграф висвітлює питання причин відомих всесвітніх воєн, які пережило людство. Тобто, воюючи за батьківщину, людина забуває про те, що вона знищує власний вид. Цьому і вчить гра.

Можна навести ще достатньо прикладів просвітницької функції відеоігор, але істину, як кажуть, кожен має знайти сам.

Ігрова індустрія в Україні

 

Скріншот з відеогри “Козаки 3”

Скріншот з відеогри “Козаки 3”

Якщо ви вважаєте, що розробка відеоігор – справа зовсім недоречна для України, а підтримувати розробників інших країн нам не вигідно, не варто поспішати з висновками. Кожен ґеймер України може пишатися однією з найвідоміших студій з розробки ігор – GSC Game World. Вони відомі за ігровою франшизою “S.T.A.L.K.E.R”, дія якої розгортається в альтернативному місті Чорнобиль після трагедії на АЕС. За основу була взята повість братів Стругацьких “Пікнік на узбіччі”. Також під крилом студії виросла серія історичної української стратегії у реальному часі “Козаки”. Вона охоплює період існування українського козацтва XVII-XVIII століть, і досі вважається найпатріотинішою українською грою. Звісно, існують менш відомі, але не менш видатні українські ігрові студії. Такі, як: Vostok Games, Flying Cafe for Semianimals, Persha Studia та інші.

Чому відеоігри ще не визнали мистецтвом?

 

Кадр з відеогри “Journey”

Кадр з відеогри “Journey”

Насправді, відеоігри були визнані видом мистецтва урядом США на чолі Національної програми підтримки мистецтва (National Endowment for the Arts) ще у 2011 році. Нажаль, українське суспільство має достатньо інших проблем, тож звернути увагу на сталі стереотипи поки не може. Однак, ігрова культура вже давно поширюється серед українців. Проблема у тому, що ми не підтримуємо ігроробів. Не купуємо ліцензійні ігри, адже майже все можна легко, та незаконно завантажити з Інтернету. Звісно, це зумовлено тим, що наша економіка просто не надає кожному можливість щомісяця витрачатися на це. Тому доля цієї індустрії в Україні теж досі чекає на диво.

Зображення з Інтернет-порталу “Digital Polyphony”

Зображення з Інтернет-порталу “Digital Polyphony”

Денис Швецов

 

Попередня публікація

«Барселона» на последних минутах побеждает «Реал»

Наступна публікація

ФІЛЬМ "В СУББОТУ": сліпа гонитва за примарами

redactor