Інтерв’юСтатті

Настя Мельниченко: «Акція #яНеБоюсьСказати – низинний запит до керівництва держави»

Минулого тижня в Запоріжжі відбулась зустріч із громадською активісткою та журналісткою Анастасією Мельниченко. Настя відома як засновниця ГО «Студена», блогерка, ініціаторка низки соціальних акцій. Серед них і #яНеБоюсьСказати, що привернула увагу українського суспільства до проблем сексуального насильства.

У нашому місті Настя презентувала книгу для підлітків #яНеБоюсьСказати, написану за підсумками однойменної фейсбук-акції. Детальніше це «Пороги» писали раніше. Після заходу наші журналісти поставили авторці питання, що не були озвучені під час презентації.

Настюяк, за вашими спостереженнями, людям допомогла ця акція?

– Люди побачили, що вони не одні, що вони не збожеволіли і реакція їхньої психіки після такого – це нормально. Акція #яНеБоюсьСказати – низинний запит до керівництва держави. Є проблема, її треба вирішувати, прискорити ратифікацію Стамбульської конвенції.

Стамбульська конвенція, або Конвенція Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами – ключовий міжнародний документ, що має створити умови для запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству. Україна стала підписанткою конвенції ще у 2011 році. Ратифікацію документу було заплановано на II-ий квартал 2016 року, проте досі не відбулось конкретних зрушень у цьому напрямку. Більше про конвенцію – на сайті Amnesty International Ukraine.

Які історії  вразили найбільше ?

– Історії насильства над дітьми. Мені важко уявити, як можна таке зло завдати людині, яка ще не сформована, відкрита до світу. Як можна так грубо вдертися в кордони і зламати цю абсолютну довіру до світу? Я не можу уявити. Щоразу вражають такі історії.

5465Що змінилося у вас особисто після акції?

Якщо раніше я була дівчиною, яка зібрала 200 виразів про сраку… Зараз мені дуже прикро, бо я маю безліч проектів, які вимагають купу зусиль і праці, але чомусь проходять непоміченими. Я відчувала себе трошки шахрайкою, тому що цю акцію зробила не я – цю акцію зробили жінки. З’явилася книжка – тепер можу сказати, що я теж зробила певну роботу. Змінилося те, що мене асоціюваюють саме з тим, хто запустив акцію. Це трошки знічує, ставить у незручне положення. Навіть вчора я ходила на вечірку з нетворкінгу, там був громадський сектор і представники урядових організацій. Підхожу і розповідаю, що я голова ГО «Студена», яка займається  психосоціальною адаптацією ветеранів АТО, – і в очах у них така порожнеча. Тоді кажу «Я запустила  #яНеБоюсьСказати». – «О, так це Ви!»

Скільки історій увійшло у книгу, та як виникла ідея зібрати їх в єдину мозаїку?

– Історії використовуються як ілюстрація до певних моїх авторських розповідей. Це близько 30–40 історій. Проект потрібно було логічно завершити, щоб він не лишився у підвішеному стані, так було прийняте рішення об’єднати все це у книжку.

Як дитині змалку закласти правильне усвідомлення того, що жінка – рівна з чоловіком? У Вас, наприклад, є два сини – як Ви виховуєте в них правильне усвідомлення таких речей?

– Я з ними розмовляю, розповідаю що таке згода, поняття згоди. Даю таку сексуальну освіту. Якщо вони задають питання, я не ухиляюсь і одразу розповідаю. З кожною дитиною можна говорити про секс у будь-якому віці – просто треба розуміти, як подавати цю інформацію. І не говорити більше, ніж дитина питає.

Ваші слова підтримки людям, які піддались насиллю?

– Ви не одні – усе це можна подолати.

Спілкувалась Яна Тимчук

Фото: Дан Мізецький

Попередня публікація

#яНеБоюсьСказати. Від посту в фейсбуці до презентації книги

Наступна публікація

Газета «День» оголошує набір до ювілейної Літньої школи журналістики

redactor