СтаттіСуспільство

#яНеБоюсьСказати. Від посту в фейсбуці до презентації книги

Тема сексуального насильства, раніше соромливо замовчувана, вибухнула в українському фейсбуці в липні минулого року. Усе розпочалося зі звичайного допису.

nastia#яНеБоюсьСказати: про фейсбук

Продовження публікації можна прочитати на сторінці Анастасії Мельниченко. Цим дописом українська журналістка, блогерка, голова ГО «Студена» розпочала потрібний і вкрай важливий для України діалог. Вона закликала жінок не боятися і говорити – ділитися історіями, що стали для них найболючішими.

Настін допис швидко отримав резонанс у коментарях – писали й ті, хто ділився історіями з власного життя, і «знецінювачі людського досвіду» (як називає їх Настя) – сексисти, обурені піднятою темою. Віртуальна акція, у ході якої користувачі фейсбуку розкривали таємницю пережитого насильства, набула розголосу і за межами країни. Вона дозволила привернути громадську увагу до проблеми сексуального насильства та винести на порядок денний питання про ратифікацію Стамбульської конвенції в Україні.

Проте найважливіше те, що жінки, які потрапили в жахливу ситуацію, стали почутими – багато хто з них уперше заговорював публічно на цю болючу тему. Більше того, завдяки акції виявилось, що випадки сексуального насильства трапляються значно частіше, ніж про це звикли говорити.

#яНеБоюсьСказати: про презентацію

Коли хвиля обговорень у фейсбуці спала, на основі зібраних історій Настя Мельниченко написала книгу для підлітків «#яНеБоюсьСказати». У ній зібрані розповіді, надіслані різними людьми про те, як вони пережили сексуальне насильство в дитячому та юнацькому віці. Презентація книги відбулась нещодавно і в Запоріжжі на базі обласної наукової бібліотеки. На захід, організований Центром мистецтв «Арт-Простір», зібрались активісти, журналісти та всі, кого тема не лишила байдужим. Про те, що подія сколихнула громадськість, можна судити за кількістю відвідувачів – лекційна зала, де відбувалась презентація, була забита вщент.

DSC_0070

Модераторка зустрічі Богдана Стельмах зауважила на початку презентації: «Усі називають #яНеБоюсьСказати флешмобом, але це не так. Це дуже потужна акція».

Чи очікувала ти такого відгуку і реакції? – Запитала в гості модераторка, і присутні в залі одразу принишкли.

Я знала, що срач у коментах почнеться, – відповіла Настя. – Ці фрази про те, що «у бахнутих феміністок просто мужика нормально немає» і так далі. Дуже важливим для мене був заклик саме до жінок, які не є феміністками, не дотичні до громадського сектору. Результат того, що я розпочала – це доказ, наскільки ця тема була в нас замовчувана. Це немов вода, яка прорвала і дала велику тріщину, – все вийшло назовні.

За словами Насті, головною рушійною силою того, що вона оприлюднила допис про власний негативний досвід, став неоднозначний випадок:

Чоловік побачив зґвалтовану у парку дівчину, зателефонував до поліції, допоміг їй. Але, на превеликий жаль, він, як і інші – звинуватив жертву. Мене це обурило, тому що такі випадки трапляються не через одяг, не через коротку спідницю, яка була на цій дівчині, а тому, що це зробив справжній мудак. Я впевнена, що єдина провина – насильника.

DSC_0069

#яНеБоюсьСказати: про історії

Втілюючи зібрані історії в книгу, авторка обирала цільову аудиторію невипадково. Адже діти – це дійсно вразлива категорія людей.

Вони бояться осуду, – пояснює Настя Мельниченко. – Були випадки, що людина пише: «у мене вже сиві волоси, але я вперше розповідаю, як у 9 років мене зґвалтували». Були і такі випадки, що діти навіть не усвідомлювали, що з ними відбувалося. Дівчинці 10–13 років, її гвалтує батько і вона думає, що так роблять усі батьки світу.

Свої історії надсилали і чоловіки. Одну з таких Настя згадує на презентації:

Дуже вразила історія чоловіка, який у 12 років зазнав зґвалтування. Його допитували, принижували, звинувачували родичі. Він просто з вихованості сказав дядькові «добрий день» – і так зав’язалась розмова, в результаті чого стався цей жахливий випадок.

Звісно, не всі без винятків сприйняли акцію та її мету, негативно відгукнулися про неї і деякі публічні особи. На думку Богдани Стельмах, акція стала лакмусовим папірцем і дозволила зробили висновок, хто є хто у цьому суспільстві.

«Я стежила за акцією #яНеБоюсьСказати. Взагалі, мені цікава особистість Насті Мельниченко. Дуже приємно було побачити її вживу, послухати, з якою метою проводилася акція, чого вона хотіла досягти. Цікаво було дізнатися про книгу, вона може стати в пригоді і в нашій сім’ї, як методичка. Ми зараз в такому віці, що (озирається на сина, який тягне маму за руку – авт.) треба мамі думати, як цю інформацію подавати», – Анна Курнацька, відвідувачка презентації.

Захід завершився. Книжки підписані. Усі охочі сфотографувалися з авторкою, а ми вирішили ще трохи поспілкуватися з нею. Читайте більше про акцію #яНеБоюсьСказати в інтерв’ю з Анастасією Мельниченко.

Яна Тимчук

Фото: Дан Мізецький

Попередня публікація

Google Map Maker: Як зробити Запоріжжя цікавішим для туристів?

Наступна публікація

Настя Мельниченко: «Акція #яНеБоюсьСказати – низинний запит до керівництва держави»

redactor