КультураРецензіїСтатті

Ловець метафор: як читати «Історію Одіссея» Володимира Єрмоленка

Розпал літа, можливо, і не кращий сезон для літературних заходів. Тим не менш чергова зустріч Запорізької книжкової толоки, що відбулась в обласному краєзнавчому музеї, зібрала кілька десятків зацікавлених читачів. Цього разу Запоріжжя мало нагоду відкрити для себе письменника Володимира Єрмоленка. А «Пороги» спробували відкрити для себе його нову книгу – «Ловець океану. Історія Одіссея».

На прозовий дебют філософа й журналіста Володимира Єрмоленка чекали від січня, коли українські видавництва тільки анонсували цьогорічні книжкові новинки. «Історія Одіссея» одразу потрапила в перелік найочікуваніших книг року, а згодом – й у must-read списки Книжкового Арсеналу 2017.

Успішно презентований у Києві, роман невдовзі отримав схвальні відгуки літературних оглядачів та увійшов у різноманітні рейтинги на кшталт «8 книжок, які варто прихопити з собою в літак» та «Топ-10 книжок, заряджених на літо». Щоправда, до останніх письменник ставиться по-філософськи, тобто зі здоровою іронією.

Фото Сергія Андруха

Фото Сергія Андруха

Автор і його межі

«Ловець океану» – третя книга Єрмоленка, що відкриває нову творчу іпостась автора. На презентації в Запоріжжі Володимир неодноразово згадував про метафору межі та подолання меж як таких. Схоже, для самого автора кожен черговий літературний продукт також є своєрідним способом долання межі, а разом з тим і зверненням щоразу до ширшої аудиторії – від прихильників Вальтера Беньяміна до фактично «масового читача». Адже нова книга буде зрозуміла й цікава людям різного віку та досвіду. Сам письменник про неї говорить: «Мені було цікаво створити текст, який би плив. За який людина би не дуже чіплялась, де не було би багато каміння».

У підсумку українські читачі отримали історію, що однаково добре лягає як у відпочинково-літній контекст («Топ-5 книжок для читання в гамаку» також не оминули роман своєю увагою), так і в екзистенційно-терапевтичний. Лише на перший погляд це історія про Одіссея та його подорожі – «туди і звідти». Насправді Одіссей у ній – всього лише провідник для всіх блукачів, незалежно від часу й простору їхніх блукань. А епос – декорації, що дають можливість поринути в нереальний світ.

«Мені хотілося написати роман про персонажів, які ніколи не могли би існувати. Про ситуації, які ніколи не могли би мати місце. Але які дають нам відчути граничний нерв емоцій, людських переживань».

Одіссей поза часом і простором

Володимир Єрмоленко і сам наголошує на позачасовості свого персонажа та його відірваності від гомерівської традиції. При цьому письменник робить спробу скоріше навіть не осучаснити, а олюднити епос – не перекроїти міф про Одіссея, а надати йому чуттєвості, рефлексійності, діалогічності. Це текст, що промовляє до читача, спонукає і його озирнутися на власний життєвий шлях, аби примиритись із ним і продовжити блукання. Це водночас і позанаціональний текст, хоча надто уважні книголюби й намагаються відшукати в Єрмоленка своєрідний діалог з «Енеїдою».

«Для мене було важливо говорити загальнолюдською мовою. Важливо, щоб в українській культурі з’являлись тексти, які говорять зі світом без великого занурення в національну реальність. Для мене ідеальними текстами є, наприклад, Жозе Сарамаго. Так, його тексти можуть бути локалізовані в Португалії, але він ставить дуже серйозні філософські проблеми, наприклад, у «Сліпоті». І ці проблеми зрозумілі скрізь – в Португалії, Фінляндії, Тринідад і Тобаго».

Фото Сергія Андруха

Фото Сергія Андруха

Подорож навпаки

Історія Одіссея у викладі Єрмоленка починається з повернення на Ітаку, де ніхто не зустрічає героя. Пенелопа чекала на чоловіка двадцять років, поки «остання крапля не переповнила амфору чекання». Одіссей чекав на березі п’ять місяців і шість днів, поки не зрозумів, що «море знову кличе його». Мандрівник вирушає в подорож навпаки, щоб виправити помилки та спокутувати провину. Він ще раз побачить Навсикаю, Каліпсо й Цирцею, здолає Сциллу й Харибду, побуває в Аїді та зрештою завершить цей реверсивний шлях у Трої. Тут Одіссеїв світ поверне собі рівновагу.

«Ловець океану» – текст наскрізно метафоричний, проте його метафори мають більше філософське значення, ніж художнє. Більше композиційне, ніж виражальне. Саме метафори утворюють нову історію Одіссея, роблять її об’ємною – зрозумілою сучасному читачеві. Про деякі з них Володимир Єрмоленко розказав під час зустрічі з запорізькими читачами.

  • Блукання та шлях

Є класичний сюжет, коли людина через випадковість, примхи богів або фатум сходить зі свого шляху – це історія про блукання, і мені було важливо взяти її як своєрідну метафору. Наше життя – це завжди блукання. ми шукаємо, ми пробуємо щось, нам постійно протистоять якісь сили, які ми не контролюємо. Але коли ми повертаємось назад – ми намагаємось знайти в цьому блуканні якусь траєкторію. Так блукання перетворюється на осмислений шлях.

  • Океан: скінченність і нескінченність

Для нас океан – це метафора нескінченності. Океан для давніх греків – річка, яка опоясує землю. Це межа світу: для того, щоб доплисти до царства мертвих, Одіссей має переплисти океан. Одна з головних метафор цього тексту – оця напруга між скінченністю і нескінченністю. Одіссей ловить нескінченність і скінченність водночас. Він намагається зрозуміти: як людина, яка є смертною, здатна творити безсмертні речі або речі, що є більші, ніж її життя. Боги не можуть стати більше, ніж вони є, а людина може – це і є подолання межі.

  • Повернення й неповернення

Життя – це завжди спроби повернутися туди, куди повернутися неможливо. І це завжди гра між скінченністю і нескінченністю людини. У Ніцше була тема вічного повернення. Але Одіссей живе в реальності, де не повертаються. Він розуміє, що смерть – це назавжди, що втрата людини – це назавжди, що втрата кохання – це назавжди. І головне в цій подорожі навпаки – це намагання примиритися з болем і втратою.

«Ловець океану» – це текст-колисанка, текст-мантра. Промовляючи до себе гіпнотичні слова Єрмоленка, читач ніби замовляє самого себе на визнання власних помилок і примирення з ними, тож «Історія Одіссея» справді справляє терапевтичний ефект. Зрештою, гіпнотизери цікавлять письменника не менше, ніж митці й філософи, судячи з попередньої збірки «Далекі близькі». Навмисне чи ні, але в третій книзі Володимир Єрмоленко і сам стає гіпнотизером, аби надихнути читача піймати свій океан.

Інна Стащук

Попередня публікація

Запоріжжя посіло 64-ту позицію в рейтингу прозорості українських міст

Наступна публікація

Вагомість невеликого: берлінський досвід урбаністичних перетворень

redactor