Блоги

Вибачте, бар зачиняється за 10 епізодів. Чому варто дивитися телевиставу «Хорас і Піт»

Заснованим в 1916 році баром завжди володарювали двоє чоловіків, які передавали управління двом синам. Останніх завжди іменували Хорасом і Пітом. Наразі сімейним закладом володіють, як не дивно, Хорас (Луї Сі Кей) та Піт (у виконанні фактурного Стіва Бушемі). 

Бар зберігає характерні для нього архаїчність та ретроградність. Економіка закладу заснована на лояльності бармена до клієнта. Завсідники можуть пити практично безоплатно, а ось хіпстери за чарку віддадуть 5 баксів. Таке дещо дискримінаційне ціноутворення підтримує консервативний дядя Піт (у виконанні блискучого Алана Алди). Старша сестра Хорса, Сільвія (Едіт Фалько), ненавидить бар і все пов’язане з ним. Вона хоче його закрити та продати, тим паче саму землю готові придбати за колосальні гроші. До того ж, на неї насувається важке випробування, що потребує чимало сил.

Назвати «Хораса і Піта» серіалом дуже важко. Тут немає сталого хронометражу – епізод може тривати як годину, так і 30 хвилин. Доходить до того, що в деяких серіях на чорному фоні іронічно висвічується надпис «Антракт». Та й взагалі персонажі ніби навмисно оточені театральними декораціями. З музичного супроводу – лише лейтмотив Пола Сімона, що невимушено й гармонійно пронизує усі 10 епізодів вистави.

Флер діалогів та відвертість персонажів створюють алхімічний шлюб між глядачем і твором. Неважливо, яке питання порушується між героями: чи то індивідуальна есхатологія вбитих абортами, усні апокрифи на тему дружини Лота, світовий тероризм, – усе це висловлюється простою для розуміння мовою. У четвертому епізоді взагалі є десятихвилинний монолог, знятий  одним планом, проте відірватись від нього неможливо.

Дійові особи вкрай балакучі – їхня розмовна метушня іноді набуває геніальності. Здебільшого діалоги носять чисто експозиційно-комедійний характер. Не кожна тирада чи суспільно-політична перепалка між героями рушить сюжет. Тут немає чеховської рушниці в класичному розумінні, але є цілий вишневий сад – є свій (у певному прочитанні) Лопахін та притаманна лише чеховському стилю родинна метушня. Однак все на свій, з поглядом у сучасність, лад. Історія про столітній сімейний бар нагадує, що камерні й елегійні наративи в телевиставах мають право на існування та любов досвідчених глядачів.

Олексій Ружич

Попередня публікація

Андрей Хмельницкий, «Твоя Стихия»: «Мы праздновали сто пятидесятый концерт, а после – сбились со счета»

Наступна публікація

Кожен п’ятий мешканець Півдня та Сходу підтримує автономію окупованого Донбасу — опитування ІМІ

redactor