ЗапоріжжяНовини

Укрліт проти канонів, або Канони проти укрліту: як на Книжковій толоці дискутували про шістдесятників

Однією з найочікуваніших дискусій Запорізької книжкової толоки стала зустріч під провокативною назвою «Скинути шістдесятників з корабля сучасності, або Перегляд канону укрліту». Захід модерували запорізький поет і драматург Олесь Барліг і харківська літературна критикиня Тетяна Трофименко.

Напередодні фестивалю навколо дискусії розгорнувся ціла фейсбучна холівар. Анонс, зроблений Олесем Барлігом на особистій сторінці, очікувано викликав жвавий інтерес. Думки в коментарях до події розділилися: одні дописувачі підтримали ідею, висловлену в назві дискусії, інші – гаряче опонували їм. Суперечку було запропоновано продовжити на самому заході.

Під час дискусії в «Козак-Палаці» модератори говорили про те, що сучасна українська література в школі розпочинається і закінчується творчістю Ліни Костенко.  Через це поза читацькою увагою залишається низка цікавих, самобутніх, вартих вивчення письменників і письменниць.

«Всі ми виросли на поезії Ліни Костенко. Коли ми говоримо про Ліну Костенку, про шістдесятників взагалі, ми завжди пам’ятаємо, що в нашому 8-му класі, коли ми напам’ять вчили «Вибране» Ліни Костенко, більше у шкільній бібліотеці читати було нікого за великим рахунком. Більш позитивних прикладів, можливо, на той час не було», – висловила припущення Тетяна Трофименко.

«Ліна Костенко – це наріжний камінь, це «священна корова» шістдесятництва, яка своєю постаттю затуляє багатьох інших», – доповнив думку Олесь Барліг.

Учасники дискусії: фото Христини Майдук

Учасники дискусії: фото Христини Майдук

Цілу годину тривав обмін поглядами на те, чи справді «бронзові статуї» української літератури нікому не потрібні та чи можуть їх уже сьогодні замінити сучасні автори. Цікаво, що єдиним прикладом такого автора було визнано Сергія Жадана. При цьому іншого способу, який би дозволив «скинути шістдесятників з корабля сучасності», окрім як переписати шкільну програму вивчення літератури, учасниками дискусії знайдено не було.

«Тих шістдесятників, яких ми знаємо зі шкільної програми, вивчають тому, що вони є у тестах ЗНО. Якби там був Вінграновський та інші маловідомі постаті, то ми би і їхні біографію та творчих шлях докладніше вивчали. А так лишається лише переписати шкільну програму…» – зауважив літературознавець Юрій Ганошенко.

«Шістдесятники, Ліна Костенко, Василь Симоненко, Василь Стус та інші – це наша історія. Це те, на чому ми виросли. Хіба можна так просто взяти і забути про них, не навчати наших дітей їхній творчості!?» – заперечила гостя дискусії.

Проте очікуваної запальної суперечки, на жаль (або й на щастя) не відбулося: опоненти чи то соромилися, чи то й справді не завітали на зустріч ті, хто яро протестував проти заявленої теми в фейсбуках. Але розмова вочевидь нікого не лишила байдужим. І, мабуть, найважливішим її висновком є те, що про перегляд літературних канонів говорити не соромно і навіть варто. Принаймні для того, щоб відкрити для читачів несправедливо призабуті або недооцінені імена.

Христина Майдук

Попередня публікація

«Наступного року ще й батьків приведемо»: що думають запоріжани про Книжкову толоку

Наступна публікація

Баухаус - Запоріжжя: оголошено програму міжнародного проекту зі збереження архітектурної спадщини

redactor