Відео

Фемінізм як спосіб впровадження толерантності

Гортаючи стрічку новин, погляд зупиняється на рожевій картинці з текстом: «Показ феміністичного короткометражного кіно». Які теми піднімають фільми? Як взагалі виникла ідея показу?

В Запорізькій науковій бібліотеці відбувся показ короткометражних фільмів, відібраних з міжнародних фестивалів феміністичного кіно. Були представлені 8 стрічок, що, на думку організаторів, зачіпають найбільший спектр проблем.

Співкоординатор Анастасія Чоботарьова повідомила, що розповідати про ідею фемінізму вони вирішили, так як самі є феміністками. Проект з короткометражним кіно народився, через прагнення трьох подруг (Анастасії Чоботарьової, Лесі Алам та Анни-Ізабелли Левбрак) змінити соціальне поле, в якому вони живуть:

52840319_305361156791736_6830780781435027456_n

«Чому саме формат короткометражних фільмів… Ми обрали його, тому що так ми можемо показати максимально велику кількість різних авторських ліній. Фемінізм – не якась одна монолітна група, тобто не можна сказати, що одна якась думка є феміністичною, а якась – ні. Фемінізм – величезний спектр проблем і наші фільми відображають їх з різних сторін. Всі фільми нові, зняті буквально за останні кілька років, в основному в США, також є фільми з Великобританії, Канади, Іспанії. Взагалі це і є сучасний кінематограф. Ми взяли їх з світових кінофестивалів і ми задоволені тим, що презентуємо».

Левбрак Анна-Ізабелла  співкоординатор додає, що скільки феміністок – стільки і фемінізму«Багато думок, багато точок зору і бачення. Через підбірку кінофільмів можливо з різних перспектив показати саму ціль фемінізму, теми, які обговорюються і підіймаються. Та й самі фільми досить непогані. Завжди хочеться поповнити український культурний сегмент чимось цікавим».

Прем’єрні покази вже відбулись у Вінниці та Кременчузі, на черзі – Харків, Маріуполь, Київ. Як говорять організатори, це не просто якесь новомодне віяння із заходу, це те, з чим вони росли і те, що вони несуть в собі, в своє оточення і тепер хочуть нести на більш широку аудиторію.

«Я думаю, що фемінізм ніколи не втратить актуальності, тому що мало чогось досягти, важливо це щось втримати. Тому що багато вільних країн, які досягли свободи, але потім її втратили, тому що занадто халатно до цього віднеслись. Це те, що сьогодні є, а завтра – ні», – додає Анна-Ізабелла.


Одна з глядачок, Людмила Волох, часто відвідує семінари, зустрічі та з радістю ділиться сторінкою на Facebook, аби показати дописи з кожного заходу, відвіданого нею.

«У фільмі про Штірліца, в нього був диск, який він міг переглянути в будь-який момент, але чомусь дивися завжди разом з усією країною. Мені це так сподобалось. Тобто можна переглянути фільм вдома, але з усією країною це дещо інакше. Завжди цікаві коментарі бувають, я в позитивному шоці від того, як люди формулюють свої думки, якими реченнями вони говорять, іноді не уявляю, як це можна скласти. Як це можна одразу говорити, в мене в голові не вкладається. Я можу прокоментувати двома-трьома реченнями, але щоб ось так. Мені завжди цікава післямова, іноді вона навіть важливіша за те, що ти переглянув.»

52709833_2220312261550008_4590946828240814080_n

Після показу організатори запропонували обговорення, де кожен з глядачів мав змогу поділитися своїми враженнями та думками. Одним з перших фільмів був названий «Organizing the impossible». Незважаючи на те, що фільм був знятий в Іспаніі, глядачі підкреслили його актуальність і для нашої країни. Адже зараз відбувається еміграція жінок і чоловіків до інших країн з ціллю заробітку. Багатьом з них доводиться працювати нелегально та в тяжких умовах.

Далі фільм «Erin’s Guide To Kissing Girls». Починається обговорення, що в Україні існує ця проблема, адже в школах недостатньо гендерної освіти і діти у подібних ситуаціях залишаються сам на сам зі своїми переживаннями. Часто батьки не приймають їх такими, які вони є. Це призводить до стресу, що шкодить дитині. Одним із прикладів такого нерозуміння глядачі називають скандал, щодо книжки Лариси Денисенко та Марії Фойї «Майя та її мами». Книжка розповідає про взаємоповагу та толерантність, але чомусь провокує агресію.

Ще одну важливу тему підіймає «Bloody activist». Для багатьох тема критичних днів – щось жахливе, табу, те про що не можна говорити і лише «між нами дівчатами». Але організатори впевнені, що потрібно пояснювати це в школах, а не проводити окремі заняття для дівчат і хлопців. Це те, чого не треба соромитись.

Найбільш обговорюваним залишився фільм «I say dust», організатори самі зізналися, що й досі дискутують стосовно цього фільму. Для когось він досить закінчений і не потребує розвитку сюжету, для когось це лише початок нової історії. Одна з думок у залі взагалі говорить, що ми всі лише пил, що ми – суєта суєт. Мабуть, ніхто, крім автора, не знає справжньої суті цього фільму.

52896852_303162017062605_7236378453279244288_n

В нашій країні багато стереотипів та проблем, які потрібно вирішувати, а не замовчувати і робити вигляд, що їх немає. На думку глядачів, доки не відбудуться зміни в освітній сфері, доти і будуть існувати невеликі групи людей, які лише обговорюватимуть ці проблеми. Але цього мало, потрібно нести цю ідею в маси, аби впливати не на окремих людей, а на всю країну, говорить Анна-Ізабелла.

«Зміни поступово відбуваються, просто це досить туго йде. З дітьми мають працювати професіонали, щоб доносити якісну інформацію. Сама програма навчання має бути змінена, адже це такий величезний об’єм роботи. Але зараз вже працюють над цим, все не так вже й погано.»

Багато думок було почуто в залі, але своєрідним висновком стали слова Анни-Ізабелли: “Я думаю, що ці фільми об’єднує людяність. Вони спонукають подивитися на кожного як на людину. Тобто це не якісь безликі вони – трансгендери, лесбійки, це теж люди. Те, що вони належать до якоїсь меншості людей, не робить їх менш важливими, менш гідними солідарності”.

Як виявилось згодом, дівчата приїхали аж з Києва, де вони зараз навчаються. Фільми представлені на показі складно знайти в інтернеті, а тим паче з субтитрами, адже їх вони створили власноруч.

«Ми хотіли, аби такий матеріал був у відкритому доступі, адже те культурне поле, що нас оточує, фактично нас і формує. Адже коли ми бачимо якийсь однобокий контекст, ми так само однобоко мислимо».

52605203_407659943320441_4519048448640548864_n

Ось так, ініціатива трьох подруг-студенток з різних університетів маленькими кроками змінює свідомість запоріжан та всіх українців. В нашому місті часто відбуваються схожі заходи, також спрямовані на тему фемінізму та толерантності. Одна з таких спільнот-організаторів «ЯФА – фемінізм у Запоріжжі». Як зазначено на офіційній сторінці Facebook, спільнота спрямована на підтримку та впровадження дискурсу на тему фемінізму. Організація щомісяця проводить кінопокази фільмів на тему захисту прав жінок. Інформація про подальші покази та зібрання доступна на офіційній сторінці.

Важливою спільнотою у нашому місті є представництво громадської організації “Інсайт”. Вона об’єднує в собі цінності, спрямовані на створення демократичного та толерантного суспільства. Організація надає допомогу представникам ЛГБТ спільноти шляхом проведення тренінгів, семінарів, реалізовуючи культурно-просвітницькі програми. Про подальші плани організації можна дізнатись на офіційній сторінці Facebook .


Серед фільмів були представлені:

  1. Fat hiking club (Layla Cameron) Canada, 2018.  

Це історія про людей з великою вагою, які говорять, що індекс маси тіла – дурня. Це історія про людей, що створюють свій простір, де панує взаємоповага та взаємодопомога. Про активний відпочинок і прийняття себе. Це фільм проти стереотипів про єдину форму тіла, яку нам підносить ЗМІ та глянець.

  1. Well actually (Lucy Corbett) UK, 2017.

Про жінок, що не можуть висловити свою думку, бо чоловіки не звертають на це уваги та перебивають. Про статеву дискримінацію та ігнорування розумових здібностей жінок. Ось, що вони сказали б, якби їх не перебили чоловіки.

  1. Erin’s Guide To Kissing Girls | Julianna Notten | Canada, 2017.

Історія про дівчинку-лесбійку, якій подобається однокласниця. Вона прагне підкорити серце Сідні та запросити її на вечір танців. Історія про ЛГБТ, нерозділене кохання та ставлення оточуючих, нерозуміння, осуд. Але водночас про допомогу та здатність бути поруч, коли це справді потрібно.

  1. Girl | Megan K. Fox | UK, 2016.

Про дівчину, яка опинилась на вулиці і змушена просити милостиню аби хоча б попрати речі. 3 хвилини, які тримають в напрузі кожну секунду. Про насилля, що завдає болю як тілу так і душі, про звичайні речі, які можуть зробити щасливим. Про те, як знову відчути себе людиною.

  1. Organizing the impossible | Carme Gomila & Tonina Matamalas | Spain, 2017.

Про неконтрольований туризм в Барселоні та утиски робітниць готелів. Про несприятливі умови праці та боротьбу за свої права. Про силу духу та єдність заради мети. «Вибачте за незручності – ми змінюємо світ».

  1. Dylan | Elizabeth Rohrbaugh | USA, 2014.

Про чоловіка, який частково змінив стать та став щасливим. Про зміни життя і тіла на краще, про камінг-аут перед рідними людьми та кохання. Відверто і чесно.

  1. I say dust | Darine Hotait | USA, 2015.

Складний для розуміння, але атмосферний фільм. Про двох жінок-протилежностей, що згодом притягуються. Суперечки щодо батьківщини, гра в шахи та сила поезії, що породжує кохання. Автор залишає історію недосказаною, кожен бачить її фінал по-своєму.

  1. Bloody activist | Rebecca Brand | UK, 2017.

Історія про «активісток на крові», яких очолює Габі. Раз на місяць вона організовує закупку засобів гігієни – прокладок та тампонів, аби забезпечити безпритульних жінок та жінок-біженок. Організація «Критичне добро» – це про дух єднання та взаємодопомоги, це про відкидання табуйованості теми менструації у жінок.

sld_BLA0


Перекрест Анна

Попередня публікація

Хутро личить лише тваринам

Наступна публікація

Пацієнти-сироти

admin