ГоловнеПроект БАРЖа

Психологічне здоров’я демобілізованих: абетка проблем і можливих рішень (Частина перша: А-Г)

Результати відновлення фізичного здоров’я помітні, якість надання медичної допомоги теж можна легко простежити. А от питання реабілітації у психологічному плані набагато складніше. І виконання (або невиконання) цієї частини програми відновлення учасників бойових дій зазвичай важче перевірити. Спробуємо детальніше розібратися у механізмах надання послуг психологічної реабілітації; дізнаємось, якими є найбільш розповсюджені проблеми у сфері психологічного здоров’я бійців та запитаємо самих учасників бойових дій, як проходила їхня психологічна реабілітація.

На сайті Державної служби України у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції (https://bit.ly/2HHuB3y) визначаються строки надання послуг із психологічної реабілітації учасників бойових дій:

93_main

«Визначаються індивідуально для кожного отримувача послуг залежно від його потреб, узгоджуються з отримувачем послуг або його законним представником після комплексного визначення індивідуальних потреб і зазначаються в індивідуальному плані.

У разі надання послуг із психологічної реабілітації без забезпечення харчування та проживання тривалість курсу не перевищує 40 облікових одиниць (60 хвилин роботи надавача послуг, при цьому: індивідуальна послуга із психологічної реабілітації надається отримувачу послуги за відсутності сторонніх осіб тривалістю не більше 90 хвилин на добу; групова послуга із психологічної реабілітації надається групі отримувачів послуг у складі не більше ніж 10 осіб, заняття триває не більше ніж 180 хвилин на добу).

У разі проходження психологічної реабілітації в стаціонарних умовах тривалість курсу не перевищує 18 днів».

З офіційним переліком центрів, які належать до сфери управління Служби, можна ознайомитись тут (https://bit.ly/2UUQSy0).

На сайті Міністерства соціальної політики зазначається, що є 4 групи закладів, які надають психологічні послуги учасникам АТО:

  1. обласні госпіталі ветеранів війни системи Міністерства охорони здоров’я;
  2. обласні лікарні та диспансери, що у тому числі надають послуги  з психологічної реабілітації, обласні фізіотерапевтичні лікарні, лікарні відновного лікування, центри первинної медико-санітарної допомоги та центральні районні лікарні системи Міністерства охорони здоров’я;
  3. районні центри соціальних служб для дітей, сім’ї та молоді, районні центри зайнятості;
  4. заклади недержавної форми власності (переважно громадські та благодійні організації)».

Отже, на перший погляд, велика кількість закладів, де можуть надаватися послуги із психологічної реабілітації, а значить, така ж значна кількість відповідальних за це осіб, означає мінімізацію кількості проблем. Але чи насправді це так? Давайте розберемось.

Поспілкувавшись з експертами, бійцями та волонтерами, ми уклали абетку потенційних психологічних проблем учасників бойових дій.

«А»: аватаризм (алкоголізм)

orig-pyanstvovsu-1529680728Визначення цього досить дивного терміну наводить психолог і учасник бойових дій Андрій Вовна у книжці «Психологія мобілізованого».

«Військовослужбовець, який уживає алкоголь у непомірних кількостях; коли просто – синячить, за що й отримує клеймо «аватар»; аватаризм – це довготривале неперервне вживання алкоголю військовослужбовцем (аватаром)»

Науково-дослідний центр гуманітарних проблем Збройних Сил України виробив методичні рекомендації щодо роботи із роботи з військовослужбовцями, схильними до зловживання спиртними напоями роботи, в яких визначили основні причини поширення цього явища:

«Алкоголь приймається “для хоробрості”, “для зняття втоми”, “від хвороби”, “для міцного сну”, “з горя”, для “обмивання” певних речей, при зміні соціального стану товаришів по службі і членів їх сімей, а також у зв’язку з численними датами, ювілеями тощо».

До переліку ця ж організація додала і такі: попередня залежність; негативний приклад командирів; некомфортні умови служби; прагнення відчути ейфорію та розслабитись; низький рівень культури проведення дозвілля; доступність алкоголю; безконтрольність та безкарність з боку командування; виконання завдань, пов’язаних із підвищеною психічною напруженістю, ризиком для життя; незадовільні результати антиалкогольної пропаганди та толерантне ставлення до вживання алкоголю у суспільстві.

Проблема аватаризму надзвичайно серйозна, оскільки:

  1. Під час алкогольного сп’яніння бійці можуть вчиняти непередбачувані дії. В українських новинах періодично з’являються повідомлення про різні інциденти, пов’язані з цим. Ось – кілька прикладів за 2018 рік:

«Був сильно п’яний: з’явилися подробиці вбивства військовим товариша за службою на Донбасі» (джерело –  УНІАН: https://www.unian.ua/war/10012964-buv-silno-p-yaniy-z-yavilisya-podrobici-vbivstva-viyskovim-tovarisha-za-sluzhboyu-na-donbasi.htm

«У селі Підгірне Криничанського району Дніпропетровської області місцевий житель, 1984 р.н., без постійного місця роботи, колишній учасник АТО, на території власного домогосподарства, перебуваючи в стані алкогольного сп’яніння, під час раптово виниклої сварки облив легкозаймистою рідиною та підпалив свою співмешканку, 36-річну жінку та її сина. Потерпілі отримала опіки тіла, чоловік був затриманий» (джерело: перший заступник голови Національної поліції України В’ячеслав Аброськін – https://www.facebook.com/photo.php?fbid=2020328918259772&set=a.1393213520971318&type=3&theater)

«На 102 ситуаційного центру поліції Харківщини надійшло повідомлення про те, що на подвір’ї одного з будинків приватного сектору чути автоматні черги. «Сусід прийшов з АТО, звідти привіз зброю», – таке уточнення отримали поліцейські.

При перевірці було встановлено, що у приватному будинку разом з дружиною мешкає 46-річний чоловік, має дозвіл на зброю, зі слів сусідів, колишній учасник АТО. Знаходився в стані сильного алкогольного сп’яніння та періодично виходячи з будинку стріляв чергами з автомата» (джерело те ж саме, різниця між подіями – кілька днів)

  1. Такими фактами і повідомленнями легко маніпулює російська пропаганда, яка включає у себе не тільки агресивну антиукраїнську риторику на маловідвідуваних сайтах, але і дискредитацію української армії на рівні загальнонаціональних ЗМІ.

Рішення:

По-перше, як зазначають експерти, наразі ця проблема не стоїть так гостро. Олександр Ковальов, волонтер-психолог психологічної кризової служби Запоріжжя повідомив, що тенденція до пияцтва в армії пішла на спад.    

«У перший час, звісно, був жах. Це пов’язано з нашою ментальністю, з тим, що ледь не кожен другий говорив про «наркомовские сто грамм во Второй Мировой». А зараз просто інші закони. Тоді було багато страху, ніхто не вмів воювати. Все було незрозуміло, була інша дисципліна. Тепер уже навіть є штрафи, догани. А в армії зараз непогані зарплати – люди цінять місце»

Цю думку поділяє і Петро Вдовкін, кризовий психолог, Голова відокремленого підрозділу ГО «Українська асоціація фахівців з подолання наслідків психотравмуючих подій»:

«У нашому робочому плані є окрема тема – алкоголь та наркотичні засоби. Ми даємо інформацію, що це таке, як може проявлятися дія цих засобів, які можуть бути наслідки. Зараз такої тенденції, що всі п’ють, немає. Я думаю, зараз якраз достатньо усвідомлені бійці. Бо люди йдуть, їх одразу навчають, їм все пояснюють…»

Отже, важливим для профілактики алкоголізму серед бійців була та є сувора дисципліна, такі важелі, як штрафи і догани. Як наголошується у вже згаданих методичних рекомендаціях Науково-дослідного центру гуманітарних проблем Збройних Сил України, важливим є приклад начальства та командування.

«Особливо слід звернути увагу на негативному прикладі командирів (начальників) різних рівнів. Лише той командир, який сам не зловживає спиртними напоями, може вимагати цього від підлеглих. Тільки так він може ефективно боротися з пияцтвом у частині, підрозділі»

«Б»: безсоння

11717-1_large-e1486295744151

Олександр Ковальов, волонтер-психолог психологічної кризової служби Запоріжжя пояснив, що проблема безсоння, яке виникає у бійців, пояснюється розкладом у зоні бойових дій або воєнно психологічною травмою. Зазвичай зрозуміти, чому в учасника бойових дій безсоння, буває дуже складно.

«Частіше за все, у цивільному житті люди лягають десь об 11-12, а о 8 прокидаються. У зоні бойових дій цей розклад змінюється дуже різко і жорстко. По-перше, караули, чергування 2 години через 4, це звичайна практика. І ніч-день незалежно від того, виходиш ти на пост чи ні. Звичайний сон дуже сильно ламається, навіть якщо немає активних бойових дій. А якщо вони активні, то може бути і так, що людина поспала 1-2 години на добу, і це вже порушення.

А коли людина повертається вже сюди (і це вже більше до симптомів воєнно психологічної травми), у неї з’являється невмотивована пильність, яка у ветерана, у людини, що повернулась із зони бойових дій, є постійною. Укупі з постійною настороженістю це відповідно ламає його сон. Часто люди прокидаються. Іноді вони впадають у глибокий сон, в яких можуть бути деструктивні сновидіння, що відбувається бомбування, вони дуже часто прокидаються і навіть у напівсвідомому стані кричать».

Лукомська Світлана, кандидат психологічних наук, старший науковий співробітник лабораторії методології і теорії психології Інституту психології імені Г.С. Костюка НАПН України зазначила, що це – найбільш поширена скарга учасників бойових дій.

Причини виникнення безсоння Світлана Лукомська розписала у роботі «Особливості парадоксів травми учасників АТО»:

«В одних випадках безсоння зумовлене станом гіперзбудження, а в інших – страхом сновидінь, що нагадують про військові дії. Такі реакції є цілком нормальними після демобілізації, а більше шкодить здоров’ю не власне стан безсоння, а думки про нього, сприймання неможливості заснути чи переривчастого сну як патологічних станів, що вимагають медикаментозної корекції».

Рішення:

У тій самій роботі Світлана Лукомська зауважує, що «Нормалізації сну сприяють медитативні практики, прогулянки перед сном, ритуали підготовки до сну та психокорекція страху безсоння».

«В»: втрата (травма втрати)

1116294Травма втрати – це та проблема, яка стосується не тільки безпосередньо учасників бойових дій, але і членів сімей, друзів і знайомих бійців.

На сайті Міністерства оборони України викладений поіменний список безповоротних втрат військовослужбовців Збройних Сил України (http://www.mil.gov.ua/content/other/Panteon_13.04.2014_10.12.2018.pdf), які загинули під час бойових дій в АТО та ООС за період з 13 квітня 2014 року по 10 грудня 2018 року. Згідно з цим офіційним переліком, 2592 особи загинули під час бойових дій.

Олександр Ковальов, волонтер-психолог психологічної кризової служби Запоріжжя коротко пояснив журналістці «Порогів», у чому різниця між цивільною і бойовою втратою.

«По-перше, там зазвичай гинуть молоді люди, яким ще жити і жити. Це дуже різка втрата.

В основному, серед цивільних так: якщо людина літня, то родичі більш-менш підготовлені до того, що вона може померти. І я не рахую нещасні випадки. А тут виходить так, що вони потрапляють у дуже сильне емоційне напруження уже з перших хвилин – людина тільки зібрала рюкзак, вийшла за двері – і все. Мати або дружина може одразу потрапити у стан «все, він загинув». Ось така характерна річ. А коли так стається насправді, це подвійний удар. Тому часто агресія після цієї втрати направлена на державу».

Петро Вдовкін, кризовий психолог, Голова відокремленого підрозділу ГО «Українська асоціація фахівців з подолання наслідків психотравмуючих подій» розповів, що будь-яка людина, що зазнала травму втрати, «Проходить через пять стадій горя: заперечення, гнів, компроміс, депресія. Будь-які ритуали: 9 днів, 40 днів, рік – це етапи переживання втрати. Буває так, що людина зривається, і тоді вона знову повертається до попередніх фаз – отже, знову переживає біль втрати. І так вона може повертатися аж до останньої фази – до прийняття».

Рішення

Олександр Ковальов відзначив, що  «матері і родичі загиблих допомагають один одному. Вони збираються, їх запрошують, організовують. Вони усі разом. І це на краще. Так вони разом переживають важку втрату». Саме тому єдиним найкращим рішенням для того, хто страждає від травми втрати, є допомога тих, хто здатен його зрозуміти, бо сам через це пройшов, та координація зусиль. Обидва спеціаліста завважили, що варто звертатися за допомогою до психолога.

«Г»: галюцинації

У методичних рекомендаціях «Прийоми психологічної самодопомоги учасникам бойових дій» від Міноборони вказано, що:

«Основні ознаки марення − це хибні уявлення або висновки, в помилковості яких постраждалого неможливо переконати. Галюцинації характеризуються тим, що людина переживає відчуття присутності уявних об’єктів, які в даний момент не впливають на відповідні органи чуття (чує голоси, бачить людей, відчуває запахи та інше)».

Зазвичай галюцинації є ознакою інших розладів, наприклад, активної форми реакції тривоги крайнього ступеня. Тому у будь-якому разі при випадках галюцинацій чи марень обов’язково варто звернутися до спеціаліста.

Рішення

Згідно «Прийомів психологічної самодопомоги учасникам бойових дій» при допомозі учаснику бойових дій, в якого марення, варто слідувати кільком порадам:

  • Необхідно простежити за тим, щоб постраждалий не нашкодив собі та оточуючим.
  • Прибрати від нього предмети, що представляють потенційну небезпеку (особливо зброю).
  • Ізолювати постраждалого і не залишати його одного.
  • Говорити з постраждалим спокійним голосом. Погоджуватися з ним, не намагатися його переконати. Пам’ятай, що в такій ситуації переконати постраждалого неможливо.

Така перша четвірка абетки психологічних проблем, з якими можуть стикатися учасники бойових дій. Якщо ви помітили за своїм близьким або знайомим, рідним чи товаришем будь-які ознаки з цього списку, радимо дотримуватись рекомендацій, зазначених у пункті «Рішення» та спілкуватись із спеціалістами.

Тим паче, як сказала Ольга Іщук, доцент кафедри психології та керівниця Центру психологічного здоров’я та психосоціального супроводу ЗНУ: «Якщо людина проходить це самотужки, то дійсно може бути складно та виснажливо, але якщо є підтримка близьких, люблячих людей, психолога чи психотерапевта, то будь який біль здоланий!»

Звертаємо увагу, що громадська організація «Українська асоціація фахівців з подолання наслідків психотравмуючих подій» допомагає у психологічній реабілітації учасників бойових дій.

 

У Запоріжжі ця організація представлена “Психологічною кризовою службою Запоріжжя”.

Ця волонтерська  організація безкоштовно надає психологічну допомогу  ветеранам АТО, військовослужбовцям і внутрішньо переміщеним особам. У штаті служби близько 10 спеціалістів, які успішно працюють і з воєнно психологічною травмою, і за своїми спеціалізаціями: робота з сімейними парами, робота з хімзалежністю, з панічними атаками, дитячі психологи. Також у службі працюють волонтери-психіатри, які допомагають там, де слово вже не лікує.

 

Адреса офіса: вул. М. Гончаренка (Панфіловцев), буд. 11, кв. 2. Але обов’язковий попередній запис: 097873017 (робочий), 0671292269 (особистий) .

 

Продовження абетки – у наступних матеріалах.

 

Автори: Христина Бут

Матеріал підготовлений за підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні в рамках проекту Школа аналітично-розслідувальної журналістики. Думка авторів може не співпадати з позицією Посольства. – это курсивом после автора

Попередня публікація

Ольга Дорогокупля: "Я мало не потрапила до в’язниці під час свого першого туру до Австрії"

Наступна публікація

Інвалідність як “start-up” для лікарів

Сапронова Катерина