Блоги

Людський зоопарк у коробці

Скажу відразу: в нашому місті дуже мало зоопарків для дітей, у яких звірі сидять у своїх клітках, та ніяк не можуть нашкодити відвідувачам. Ну, хіба що мавпа може кинути у вас камінцем, або чимось іншим, а це не так страшно. Зате у Запоріжжі величезна кількість, можна сказати, сафарі – екскурсій дикою природою. Так, чиста дика природа, ні чим не огороджена, жодної залізної палиці, жодного паркану, лише ви та дикі звірі.

Кожного ранку, виходячи з квартири о сьомій, щоб поїхати до університету, бачу: величезне скупчення живих істот стоїть, чекаючи на маршрутку. Дехто називає цей біологічний вид «люди». Так, можливо є й такі, але їх важко помітити – інші види занадто галасливі і звертають на себе забагато уваги. Якщо коло мурахи знаходиться слон, кого ви помітите першим? Так ось, цей натовп (називатиму його представників «особами», щоб нікого не образити) стоїть досить спокійно, мабуть, через те, що його представники нещодавно прокинулися, та і на вулиці досить холодно, тому вони просто спокійно стоять, трохи скоцюрбившись. До всіх цих осіб можна спокійно підходити, але тільки ззаду. Якщо станете перед кимось, вони почнуть дуже сильно нервувати, ніби ви прийшли на місце, яке вони помітили як свою територію. Можливо дійсно так і є, тому будьте обережні, уважно дивіться, щоб ні перед ким не встати, бо їх не обходить, випадково ви це зробили чи ні.

79360129_445012999748996_1370703091275399168_n

Якщо ви діяли правильно, спокій у цій черзі, за розміром подібній до черги за новим айфоном в Америці, буде зберігатися до тих пір, доки особи, які її складають, не побачать те, що вони чекали. Люди називають цей об’єкт автобусом, а хто його водій – це завжди загадка. Якщо водій нічим не відрізняється від натовпу, в якому ви знаходитесь, він відчинить для вас усі двері. Зрозуміти зміст цієї фрази можна лише проїхавшись один раз із таким водієм. Так ось, якщо водій відчиняє всі двері, черга перетворюється на рій, який летить у вулик, і благослови вас Господь пережити цю подію. Якщо ви будете всередині, вас можуть ужалити, тому я раджу відійти від рою та просто поспостерігати за ним. Ви побачите, наскільки сильні ті, хто здавався слабким, як швидко вони бігають, які сильні в них руки. На жаль, якщо в тому натовпі були люди, вони не вижили. Якщо дивитися уважно, то можна помітити, як нещодавно спокійні обличчя змінюються на перелякані та водночас переповнені ненавистю. Коли переконаєтесь, що майже всі залетіли до вулика, можете починати наближатися до нього самі, там уже більш-менш безпечно.

Усередині, можна сказати, панує легкий хаос, але, як тільки двері зачиняються, все заспокоюється, природа знову засинає. Коли автобус починає їхати, можна починати спостерігати за окремими екземплярами. Перше, що помічаєш – це велика кількість старих осіб, вони майже завжди дуже дивно розмальовані, мають дуже яскравий макіяж, але його деталі наче не зливаються в єдину картину, і ще його забагато. Цим вони, ймовірно, хочуть показати, що ще молоді, але тільки погіршують становище, намагаючись здаватися тим, ким вони не є насправді.

Краще прийняти той факт, що ти старий, і продовжувати жити з цим. А що в цьому поганого? Ніколи не розумів, що поганого у старості. Тобі не треба доводити щось світу, ти маєш величезну кількість історій, у тебе багатий досвід, а якщо і ні, то яка різниця – живи у своє задоволення, тобі все ж таки недовго залишилося. Старість – це та пора, коли можна не надто зважати на чиюсь думку, на те, хто що думає про твою зовнішність.

Звертаючи увагу на обличчя цих літніх представників натовпу, можна помітити, що у чоловіків воно двох типів: у одних замислене, вони подумки ніби не в цьому світі, а в інших воно зле, може вони і не відчувають злості, але, як показала історія з Доріаном Греєм, на нашому тілі проявляються всі наші гріхи. От чим мені подобаються старі чоловіки – вони ніколи не лицемірять, якщо ви їм не подобаєтесь, то будьте готові почути всі їхні думки про вас. Така щирість та прямолінійсть мало коли зустрічається у літніх представників протилежної статі. Ці, якщо їх можна так назвати, дами, зазвичай мають легку посмішку на обличчі, у їхніх очах відображаються водночас доброта та ненависть, вони дивляться на тебе зверхньо, завжди думаючи, що праві і ніяких компромісів. Як я вже писав, їхні обличчя завжди дуже розфарбовані, що робить їх образ ще більш дивним. Від них усіх пахне однаковими парфумами, і вони майже завжди мають при собі якусь сумку, яка займає половину автобуса, а місця в ньому, хоч він і великий, після трьох зупинок залишається дуже мало. Але цим бабцям все одно.

Одного разу я підслухав розмову двох таких осіб, і дізнався, що вони просто катаються на автобусі, бо їм нудно сидіти вдома. Як цікаво, вам нудно сидіти вдома, а я маю поступатися місцем, бо ви поихилого віку? Я так скажу: у мене є прабабуся, і вона дуже стара, їй важко їздити в громадському транспорті, вона взагалі намагається не ходити на дуже довгі відстані, бо у неї хворі ноги, а ви хочете назвати себе старою? І ні щоб просто тихо стояти, такі дами здіймають галас на весь автобус. Їх не влаштовує, що я вважаю їх досить молодими, щоб стояти, і при цьому фарбують свої обличчя тоннами косметики, від якого обличчя стає наче восковим, щоб здаватися молодими. Так і хочеться сказати: визначіться вже нарешті, якими ви хочете бути!!!

У деякі особливо цікаві дні у транспорті можна почути звуки пекла. Для цього чекаємо шість чи сім зупинок, доки автобус не заповниться, потім десь на восьмій закриваємо очі, і чуємо крики грішників. Ця какофонія вміщає в себе крики і плач дітей, нецензурну лексику чоловіків, стогін жінок, та, що найцікавіше, легкі, навіть бадьорі зауваження або фрази літніх жінок. Єдині, хто зберігає спокій у таких ситуаціях – це дідусі. Вони якось навчилися абстрагуватися від того, що відбувається, саме вони радше і є ті самі люди у натовпі.

Вам, мабуть, цікаво, що стало причиною подібної какофонії. Все просто: деякі хотіли вийти, деякі хотіли зайти. Саме так, така мізерна проблема призвела до таких наслідків. Відображення всього людства у цій ситуації. Замість того, щоб усе цивілізовано вирішити, ми давимо одне одного. Забувши про найсильнішу зброю – слово, ми вдаємося до звірячих методів. Готові розірвати одне одного задля досягнення цілі, замість того, щоб просто домовитися. Я не кажу, що насилля – це погано, але ж не треба вирішувати з його допомогою всі ситуації. Але, як я вже і казав, людей у тому натовпі мало.

Коли двері автобусу зачиняються, щільність усередині починає дорівнювати щільності нейтронної зірки, я навіть не знаю, як у цей момент не відбувається колапс і не утворюється чорна діра. У цей момент, коли закриваються двері, кожний відчуває кожного. Якщо вдарити струмом в одного – вдарить усіх. Ви відчуваєте кожен подих, кожну краплинку поту, кожен аромат тих, хто стоїть навколо вас. Нікому не зручно, навіть тим хто сидить, бо сто відсотків, зайде особа вагою під сто кілограмів і буде впиратися своїм животом у ваше плече. Куди не поверни голову, перед тобою, на відстані не більше десяти сантиметрів буде інша голова, спітніла або жирна від крему, яка дихає прямо на вас. У такого близького контакту є свої «плюси»: ви знаєте чим ця голова снідала, особливо якщо це була цибуля або пляшка дешевого пива з рибкою.

Тепер давайте поговоримо про ієрархію. А вона там є. Той, кому зручніше – вище за всіх. За сидяче місце, старенькі та милі люди, у яких проблеми з ногами і їм важко стояти, готові вбити все живе, що їх оточує, чи то маленька дівчинка п’яти років, чи то хлопець, який просто стоїть, слухає музику і йому немає жодної справи до того місця. Але нічого не вдієш, в автобусах панує такий закон: всі помруть, але я сяду. І діє цей закон, як закони фізики та природи, які, як ми знаємо, люди або звірі не можуть порушувати. Битва за вільні місця зазвичай проходить мовчки, але очі… Очі кожного, хто у ній приймає участь, горять войовничім полум’ям та блищать жадібністю. Їхні рухи стають різкими, непередбачуваними, та водночас направленими на те вільне місце. Це схоже на те, як стерв’ятник летить на гниле м’ясо, до якого, як він вважає, підходять гієни, і йому потрібно швидше відгризти шматок.

Вийшовши з автобуса, перше, що хоче зробити людина (а вийти людиною з нього, повірте мені, важко), так ось, перше, що хоче зробити людина – це сісти на лавку і просто насолоджуватися тишею. Не треба сподіватися, що завтра все зміниться, що завтра автобус буде наповнений людьми, ні – такого ніколи не станеться.

Автобус як влада – показує людину справжньою, демонструє її тваринну сутність.

Владислав Макаренко

Ілютрація – карикатура «Автобус» Сергія Луцюка з сайту caricatura.ru

Попередня публікація

Правопорушення в середовищі підлітків: в чому причини проблеми і як її вирішити

Наступна публікація

Запорізьких школярів «позначають» на дорозі: як та навіщо?

Сапронова Катерина