Блоги

Рецензія на виставу «Гріх»

Театр! Я люблю його будь-яким. Це творчість, внутрішня віддача, талант. Скільки сил покладено у написання сценарію, репетиції, декорації та костюми. Театр – це те місце, де можна відчути той справжній зв’язок між актором і глядачем. Нещодавно я відкрила для себе справжній скарб та гордість нашої країни. Геніальний режисер та сценарист, заслужений артист України Михайло Васильович Мельник, та його театр одного актора «Крик». Що спільного між самим театром та його назвою? Все банально – під час вистави душа кричить, вона захлинається від захоплення та кане у тишу. Немає більше слів, лише шана та мовчання, щирі сльози та велика вдячність головному герою.

В цей театр не можна придбати квитки через інтернет, ми придбали їх у Дніпрі за три тижні до вистави. Я уяви не мала куди йду, та що на мене очікує, в голові були суцільні питання… яким чином можна грати самому?!

Зала заповнена вщент, а коли закінчуються місця на стільцях, людям дають подушки, щоб ті розміщувалися на сходах. І ось – темрява, починається вистава.

13-1

Маленька сцена, дуже близько розташована до людей, на підлозі сміття, немов звалище, та одинокий колодязь. З’являється головний герой – безхатченко, він виглядає дуже щасливим, якщо не звертати уваги на зовнішній вигляд, та це тільки перше враження. Монолог одразу дає розуміння того, що ця людина самотня, страждаюча, з великим психічним розладом, ось тільки як так сталося? Він шурхає ногами по сміттю, жадібно кусає скоринку хліба та голосно кричить на машини, які проїжджають повз, холодно не помічаючи бідолашного. Його ім’я Андрій, у нього є друг – опудало, він розмовляє з ним та розказує свою історію, те що пам’ятає, те що болить. Каже, що мав сім’ю, дітей та жінку, і стареньку мати яка любила його понад усе своє життя. Андрій засинає, просинається і щиро радіє сонечку, а потім злякано кричить, і чує голос матері, її тихенькі схлипування та втому. Він згадує. Сім’я голодна, злиденні часи (як заробити на їжу? )  ще й стара хвора мати та незадоволена невістка. Він іде на гріх, той самий, що звів його з розуму, сховав в психічну лікарню та назавжди скалічив душу.

Я іноді озиралася на людей, що сиділи поряд, в очах тривога, як і в моїх, підступають сльози та ось-ось тіло почне тремтіти, адже в моменти абсолютної темряви, червоних світлових пульсацій та гучної трагічної музики – відбувається максимальне занурення у виставу.

Після закінчення вистави Михайло ще довго розмовляв з глядачами та розказував про свого батька, про те як важливо цінувати рідних та казати їм слова любові, та я в цей момент ледве стримувала себе, щоб не заплакати в голос від відчаю. Без перебільшення, усі люди вийшли з театру зі сльозами на очах, я бачила і чула як деякі дзвонили своїм батькам та щось казали крізь плач.

Ця вистава завжди житиме в моїй пам’яті. Творчість Михайла Мельника –  це дар Божий, який дається навіть не одному із тисячі. Це повинен відчути кожен.

Катерина Пішко

Попередня публікація

Музика City Pop: від японських неонових вулиць до всесвітньої відомості

Наступна публікація

День Cвятого Миколая. Ким він був і чому став святим

Логвиненко Наталья