Новини

Психологічний аб’юз: підліткова вигадка чи глобальна проблема сучасного суспільства?

 

Сучасна молодь часто чує від старшого покоління: “Ось у нас ніяких психологів не було, били і всі нормальними виросли. Всі ці ваші депресії чи то через лінощі, чи то через телефон”. Але в молодого покоління, яке зараз яро цікавиться психологією, думка зовсім інша. Вони вважають, що нормалізація фізичного насильства та знецінення проблем у відносинах – це ознака нездорового суспільства. То хто ж правий у цьому конфлікті вікових груп? Чи існує психологічне насильство насправді?

Це питання ми сьогодні розберемо разом із психологом Світланою Кулинич та проаналізуємо історію дівчини, яка стала жертвою психологічного насильства з боку свого хлопця. Ім’я змінено за бажанням розповідачки.

«З цим хлопцем я довго спілкувалася до стосунків і все було все в нормі, жодних претензій до мене, приділяв мені увагу та час. Через деякий час вирішили спробувати зустрічатися, нам було по 16. На початку наше спілкування не змінилось, все було як завжди , але десь через місяць він почав мені забороняти спілкуватися з іншими хлопцями. До сьогодні не розумію чому послухалась його та розірвала усі зв’язки з людьми протилежної статі. Але це не покращило ситуацію, він мені висловлював претензії при будь-якій розмові з хлопцем, навіть якщо я просила там ручку або скинути домашнє завдання. Постійно приходили питання по типу «а ось чому ти не попросила в мене?”, підозрював мене у зраді, хоча приводів думати про таке я не давала.       Після того, як я заблокувала частину своїх друзів (бо вони хлопці і я,, сто відсотків ” йому з ними зраджую), він мені почав говорити, що я надто багато часу приділяю подругам, що краще б я в цей час написала або зателефонувала йому. Ввійшло у звичку те, що він відбирав у мене телефон, коли ми були разом, щоб я не відволікалася від нього.

detail_picture-1a8b09df1cc3dde24f7bbec9249bf114

На цьому мій терпець увірвався і я вже не почувалася комфортно в цих стосунках, знову і знову починалися якісь докори в мій бік, серйозні розмови і тощо. В кінці кінців я вирішила закінчити ці відносини (просто поїхала до родичів приблизно на місяць, намагалася звести до мінімуму наше спілкування). Через деякий час він вирішив мені подзвонити. На мій подив, розмова пройшла нормально, як у старі добрі часи. Знову стало все пречудово, ніяких проблем. Розповідав, що просто дуже скучив і скоріше хотів побачити мене. Я навіть вирішила дати йому другий шанс і не руйнувати наші стосунки. Адже він просто піклується про мене. Але я помилялась. Все це було обманом. Наступного ранку я вирішила поспілкуватися з ним про його ультиматуми, правила та заборони, наголосила на тому, що він дійсно вже перетнув всі межі. Замість розуміння та вирішення цієї проблеми, я отримала купу претензій до моєї персони, начебто дуже багато хочу. Він наголосив, що зі мною не можна інакше, адже я так себе поводжу (не показую свої листування, не даю паролі від соцмереж  і тощо). Я була дуже ображена його словами і вирішила більше не терпіти такого відношення до мене, образливих слів, які я зовсім не заслуговую. Я втомилася в усіх ситуаціях підлаштовуватися під людину, яка дозволяла собі робити набагато гірші речі. Ці стосунки були закінчені за моїм бажанням.

Після розриву, була ситуація, коли він хотів показати мене у гіршому вигляді, зганьбити перед моїми друзями, розповідав усім про мої «зради» та про його переживання. Я була розчарована в цій людині, бо я не дозволила собі розповідати людям про його проколи та секрети наших стосунків, навіть коли він нахабно брехав про мене.» Після розмови з Вікою, я зловила себе на думці, що вона щось не договорювала.

Світлана проаналізувала розповідь Віки та підсумувала: «У цій історії проглядається класичне психологічне насилля, де має місце аб’юзер  та його жертва. Хлопець заточив Віку в «золоту клітку», як маленьку лялечку, особисто для себе. Обов’язком цієї дівчини було постійно бути на зв’язку, незважаючи на зовнішні фактори(хвороба, репетитор, день – ніч). До речі, це дуже розповсюдженні стосунки зараз. В діях аб’юзера полягають всі його комплекси, травмуючі фактори. Те, що в хлопця немає довіри до світу – це сто відсотків. Повернемося до дівчини. Якщо Віка дозволила йому так себе поводити з нею, то проблема не тільки в хлопці. Відносини не можуть бути односторонніми. Аб’юзер, не отримавши відсіч та побачивши слабкість дівчини, отримує насолоду, тому що він має завищену потребу у владі та бажання надмірного контролю над жертвою. Скоріш за все у Віки є проблеми не тільки з самооцінкою, якщо вона так довго терпіла таке відношення до себе, такий тиск. Якщо жертва сама не подбає про свій психічний та фізичний стан, то милості від агресора вона ніколи не дочекається. Своєю так званою турботою він почав душити свою «лялечку». Аб’юзер тільки так може виражати свої почуття, тому що іншого прикладу в нього не було. Що хлопцю, що дівчині потрібна допомога фахівця (психолога або психіатра)».

13

З аналізу можемо зрозуміти, що аб’юз – це це прояв насильства по відношенню до людини, незалежно від віку та гендерної приналежності. В психологічному насильстві аб’юзер морально тисне на самооцінку іншої людини, вводячи її у стан безпорадності та безвиході. Наслідком психологічного насилля може бути посттравматичний синдром, тривожність та депресія.

Як розпізнати аб’юзера?

Розпізнати аб’юз з першого погляду не вийде. Аб’юзер як павук, він повільно плете своє павутиння. Емоційний насильник в стосунках має такі ознаки:

– патологічні ревнощі;

– тотальний контроль;

– обмежує спілкування з друзями та родичами;

– легко ображається;

– безвідповідальність;

– лабільні (нестабільні) емоції;

– постійні погрози та маніпуляції.

Психологічний аб’юз проявляється та «квітне» не тільки в любовних відносинах, але і у сім’ї. Повернемося до питання напочатку статті «Чи існує психологічне насильство саме у родині?». Відповідь проста: ТАК, існує. Тотальний контроль, розмови на підвищених тонах, нав’язування своєї думки дитині,   маніпуляції, надмірна вимогливість, образи у бік дитини – це все ознаки психологічного насилля. Багато батьків навіть не підозрюють, що руйнують психіку та ментальне здоров’я своєї дитини. Наслідком такого аб’юзу є: депресія, рпп, суїцидальні думки, емоційне вигорання, порушення сну, зниження навчальної успішності та ін. . Причиною такої поведінки більшості батьків є жорстоке радянське виховання. Для них бити дитину було нормою. І зараз вони не можуть зрозуміти, що не так, чому дитини повністю закрилась та не хоче спілкуватися з ними, їсти за одним столом. Так, нас ніхто не вчить як це бути батьками, але пропрацювати свої дитячі травми більшості людей (не тільки дітям радянської доби) просто необхідно. Якщо ми цього не зробимо, то не вийдемо із стану «хворого суспільства». Також психологічне насилля існує на роботі(за даними 31% були жертвами психологічного аб’юзу) та в навчальних закладах. Тому заперечувати існування такого виду насильства та знецінювати проблеми тих, хто стикався з таким аб’юзом зараз не актуальна і не прогресивна позиція.

base_e99ec1259b

Повернемося до історії Віки, чому ж люди залишаються в таких відносинах?

«Є декілька причин: занижена самооцінка, родинне виховання, економічна залежність, менталітет народу та збереження повної родини.» – відповіла психологиня.

Що ви можете порадити жертвам аб’юзивних відносин?

«Головне – не мовчати! Не бійтесь звертатись по допомогу до рідних, друзів, фахівців. Пам’ятайте, що кожна людина має право на власне щастя.»

 

Автор: Діана Кулинич

Література: https://fonar.tv/article/2020/07/28/chto-takoe-abyuz-kak-s-nim-borotsya-a-mozhet-abyuzer-eto-ya-davayte-razbiratsya-razbor

 

Попередня публікація

Чим мотивують себе люди з інвалідністю та як досягають успіху: Інтерв’ю з першокурсницею Єлизаветою Нечипуренко

Наступна публікація

Як часто ми сьогодні слухаємо радіо?!

Логвиненко Наталья