На честь Дня Лялькаря журналісти сайту Пороги знайшли тих, хто любить ляльок найбільше і запитали: як ляльки, що є невід’ємною частиною буття наших героїв, плинули на їх життя.
Прибувши через годину після початку вистави до запорізького Театру ляльок, ми ледь не зазнали прикрої невдачі. Та на щастя пошуки справжнього лялькаря були вдалими – ми зустріли акторку Театру ляльок Надію Лубенець. «Наші вистави тривають лише трохи більше півгодини, у протилежному випадку діти втомлюються через свій малий вік», – пояснює вона, чому ми запізнились. і пропонує піднятися до сцени. У порожній залі наявні лише декілька людей, що закінчують демонтування декорацій.
«Ви знаєте, навіть не можу перерахувати усіх улюблених героїв у дітей, – замислюється жінка на питання щодо персонажів-фаворитів публіки. – Глядачі, що ходять до нас постійно, часто кажуть, що їм подобаються усі – і позитивні, і негативні. Батьки та педагоги зізнаються, що вони отримали щиру насолоду навіть від самої атмосфери захвату глядачів під час вистави. Наша робота дуже контрастує з усім тим, що зараз дає дитині телевізор – це і сцени насилля, і лайка, які мають великий вплив на формування дитячої психіки. Ми ж орієнтуємося, головним чином, на чистоту та порядність, бо ми є першим театром у становленні Людини». Надія розповідає, що діти на виставі одразу ж почувають щонайменшу фальш, через те що бачать усю сутність актора, на відміну від дорослих, які у житті є більш «зіпсованими».
Театр ляльок кожного року презентує три нових вистави, які є класичними: зазвичай це постановки улюблених радянських казок. А от вистав, у сюжеті яких задіяні герої з різних книг, у програмі немає, бо, на думку команди, це – американський формат.
«Я вважаю, що моя професія є однією з найцікавіших, – відверто каже Надія. – Ми усе життя залишаємося дітьми. Коли дитина приходить до дитячого садку, заняття в неї триває тридцять п’ять хвилин. У школі – трохи більше. Це усе виявили психологи, бо надалі у дитини спостерігається спад цікавості. Так-от, коли ми, актори, працюємо на репетиції, більше тридцяти п’яти хвилин не витримуємо. Парадокс? Ми даруємо багато енергії глядачам, тож не бути в душі дитиною актор Театру ляльок просто не може».
Надія із захватом розповідає про подорож Театру ляльок на фестиваль до Німеччини. «Дійсно, було дуже весело та цікаво. Нас дуже тепло зустріли. Екскурсію по Кьольну проводив заступник губернатора. Це людина без усілякого гонору, дуже проста та водночас розумна. Головне те, що глядачам неймовірно сподобалася наша вистава «Таємничий Гіпопотам». Німеччина хоче зробити свій варіант на базі нашої п’єси». «Та й рівень культури за кордоном набагато вищий», – зітхає чоловік Надії, Олег Лубенець, що приєднався до нас під час розмови.
Ми йдемо до кімнати, де зберігаються ляльки: десятки різних ляльок людей і тварин! Тут тобі і Кармен, і Русалонька, і Баба-Яга… А актори розповідають про своє повсякденне життя. Окрім романтизму та любові до творчості, Театр ляльок має і чимало проблем, серед яких чи не найбільшими – недостатнє фінансування з боку міської влади та замалий штат акторів . «Сьогодні ще один поїхав до Києва, – сумно говорить Надія.- І це не дивно, бо ж в Україні мало навчальних закладів, де вчать саме акторів лялькового театру».
На прощання творча пара акторів говорить, що обов’язково буде святкувати День лялькаря та бажає усім акторам лялькових театрів наснаги та енергії. «Найголовніше, щоб людина, котра працює з ляльками, мала відданість своїй справі. А маленький глядач це обов’язково побачить та оцінить, бо як ми вже казали, у ляльковому театрі існуванні брехні та фальші просто неможливо. Без цього театр не був би театром…»
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Костянтин Андрєєв
