Пам’ятаєте історію Радянського союзу? П’ятирічки, лозунги та суворі плани виробництва диктували чіткі умови праці. Якість дуже рідко досягала кількості виробленого. Подібний феномен дивним чином ужився із сучасною журналістською освітою. Навчальні програми диктують чіткі умови освіти, але ж не знань.
Кількість теоретичних дисциплін, які вивчаються на факультетах журналістики, перебільшена. Журналістика потребує динаміки від самих журналістів. Не кожному студенту вдається залишатися «в темі» новин. Поки світ активно вирішує політико-економічні проблеми, майбутні акули пера втретє вивчають теорію комунікацій або ж соціальних комунікацій. Приблизно на третьому-четвертому курсі вони й самі розуміють подібну оказію. Бо разом з новою дисципліною отримують ті ж знання, що і зазвичай: теорія жанрів, комунікацій та зв’язків. Доречно було б замінити слово «теорія» на практику в ЗМІ. Але ж навчальні плани та програми вимагають іншого. На жаль, майстерність в аудиторіях не розвивається. Тут можна вивчити фізику й поставити експерименти, але ж не брати інтерв’ю.
Виходом із ситуації самі студенти вбачають спілкування з журналістами на тренінгах, майстер-класах або під час пар. Періодично така практика має місце. Але ж поряд із цим існує ще одна проблема. Викладачі факультетів є переважно теоретиками, тому й пари зводяться до вивчення теоретичних аспектів журналістської науки, які на прес-конференції в міській раді навряд чи можна застосувати.
Позитивним моментом є постійні практики студентів. Навчальна програма бакалаврів передбачає сім практичних періодів у процесі навчання. Вони і складають необхідний мінімум журналістських знань майбутнього працівника ЗМІ.
Перше знайомство зі ЗМІ впливає на ставлення студентів до майбутньою професії. Від більшості можна почути думки про розчарування в журналістиці. Чому? Тому що в редакції дуже рідко який журналіст скерує молоду людину в написанні першої замітки. Виконуючи свою роботу, працівники ЗМІ, не поспішають давати поради практикуючим студентам. А деякі взагалі забувають про стажерів. Саме в таких ситуаціях студенти втрачають бажання працювати журналістом та розчаровуються в професії. Ніхто з практикантів, відчувши себе хоча б один раз футбольним м’ячем, не захоче залишитися на такому журналістському полі. Однак з іншого боку, це питання витримки кадрів. Яке залежить від самих студентів.
На вирішення існуючої проблеми поспішають моделі західної журналістської освіти. Вона зводиться до оплачуваної (!) роботи практикантів у студентських ЗМІ при університеті. Особливо на перших курсах студенти практикують свої журналістські навички саме в студентських виданнях. А потім із цим багажем написаних матеріалів прямують до серйозних міських або національних редакцій.
Подібна практика існує в нашій країні. Проте ми маємо ряд недоліків, які заважають повноцінно працювати. Найпоширенішою є технічна проблема. Більшість університетів не може в повній мірі забезпечити факультети журналістики сучасними технічними лабораторіями або ж видавати газети. Наприклад, два-три комп’ютери зі спеціальними програмами для монтажу, стільки ж відеокамер та штативів є прекрасним варіантом для групи в десять осіб. Але ж ніяк не для всього факультету з 400 осіб. Тому сьогодні більшість молодих людей прямують до Інтернет-редакцій чи самі створюють інформаційні сайти, що також потребує додаткових теоретичних знань із програмування.
Катастрофічний недобір практичних знань є основною проблемою сучасного студента факультету журналістики. Тому вже практикуючі журналісти радять майбутнім колегам поєднувати заняття в аудиторії з планерками в редакції. Ймовірно, це розуміють і очільники факультетів «акул пера». Тому й радять майбутнім журналістам: «Ні дня без рядка!».
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Євгенія Скорина
