Третя година ночі. Ключі торкаються замкової щілини, відчиняються двері…
Вона втомлено заходить до квартири. Сумка та ключі з гуркотом падають долі. Туфлі на високих підборах також опиняються неподалік. В неї вже немає сил. Вона плавно спускається по стіні, торкаючись дорогих шпалер, привезених з-за кордону. Сідає на коліна й починає плакати. І так кожної ночі.
Трохи заспокоївшись, підіймається. Дивиться у дзеркало. У відображенні видно гарну дівчину, а може й жінку, це як подивитись. ЇЇ очі розкішні. ЇЇ вії немов шовк. ЇЇ довге біляве волосся спадає на плечі й спускається аж до кінця спини. Дорога туш вже розмазана, очі заплакані, але все ж такі привабливі й надзвичайні. Брови підкреслені чорним олівцем. Вуста яскраво рожеві. Блискучий рум`янець на щоках, але не природний, штучний. І взагалі – все це штучне. Роздивившись себе, неймовірно гарну, у дзеркалі, дівчина починає все це знімати…
Спочатку своє неймовірно довге блискуче волосся (воно кріпиться на потилиці спеціальними зачіпками, непомітними нікому, лише професіоналам). Ось і все, з волоссям покінчено. Тепер в неї звичайне коротке волосся, котре ледве торкається плечей. Волосся вже немає, що ж далі? А далі вії. Виявляється вони теж штучні, а на вигляд як справжні. Так, вони теж штучні, як і волосся. Потім за допомогою звичайної вати та спеціального косметичного засобу зникають з обличчя залишки краси, залишки макіяжу. І тепер вже з упевненістю можна сказати, що це молода дівчина віком від 21 до 25 років.
А коли з лиця знято вже весь макіяж, великі п`ятнадцятисантиметрові підбори також позаду, одяг від кутюр змінений на звичайний домашній халат, а величезні підбори на рожеві капці, то ця розкішна жінка взагалі нагадує «сімнадцятирічне дівчисько».
Дівчина приймає гарячу ванну, п`є заспокійливий зелений чай з м`ятою і лягає відпочивати. Вона така маленька, така беззахисна, така самотня у цьому світі; у цій великій розкішній квартирі, на цьому здоровезному м`якому ліжку, під цією теплою чотириметровою ковдрою.
Вона одна, одна єдина… А в той час. Десь… Когось… Обіймає і цілує люблячий чоловік. Молода матуся читає казку на ніч своїй маленькій донечці. Хлопець проводжає дівчину з першого побачення. Десь… Когось…
Вона засинає, хоча думки не полишають її. Але природа бере своє: вона фізично знесилена, виснажена.
Десята година ранку. Десь… Когось… Цілує люблячий чоловік, бажаючи доброго ранку. Турботлива матуся готує сніданок дітям та відводить до дитсадку. Хлопець телефонує дівчині, щоб дізнатися її плани на сьогодні та має намір запросити на друге побачення. Десь… Когось…
Ще стомлена і невиспана дівчина прокидається не від слів коханого: « Мила моя, прокидайся! Доброго ранку! Ось твоя кава в ліжко», а під звук будильника. Але так хочеться ще полежати, помріяти про гарну щасливу родину, люблячого чоловіка та невгамоних дітлахів.
Все! Час вставати. Шість годин сну. Шість годин невтомної думки про краще життя.
Ось він новий день. Чашка кави – і все. Великі темні окуляри, котрі закривають майже півобличчя, волосся, зібране у жмут, поверх звичайна бейсболка. Тоненька шкіряна куртка, звичайні джинси дудочкою, зручне взуття на низькій ході. І знову ключ торкається замкової щілини. Ось вона, та сама «розкішна жінка» на великих підборах, в одязі від кутюр, з розкішним довгим волоссям та приголомшливим поглядом від неймовірно довгих вій, але в новій ролі. В ролі звичайної людини.
Дівчина сідає у машину та їде в незрозумілому напрямку. Мчить, немов вітер, а думки не полишають її.
Десь… Когось… Зараз обідає разом велика родина: тато, мама, діти. В одному з дитсадків не хоче засинати дитина, вона плаче, капризує, хоче до мами. Хлопець чекає на свою дівчину біля школи. В нього уроки закінчились, а в неї ще ні. В них чергове побачення. Десь… Когось…
Машина зупиняється. Дівчина йде на тренування. Попереду лише велика кількість фізичних вправ і ніяких думок. Лише штанга та вона. Адже в дівчини бездоганна фігура, проте дісталась вона їй кров`ю і сльозами. Ось і тренування закінчилось, в нагороду лише щойно вичавлений з фруктів мультивітамінний фреш. Знову машина, дорога в нікуди і думки, котрі ніколи не полишають дівчини.
Вечір. Стомлена думками дівчина приїздить до п`ятиповерхової будівлі. Що там? Що на неї чекає?..
Дівчина опиняється перед вибором. Він, звісно, простяцький порівняно з іншими її переживаннями. Сходи чи ліфт ? Що обрати? Піду сходами, так матиму час подумати. А може обрати ліфт? Та покінчити з цими думками? Ні, все вирішила. Сходи.
Піднімаючись черговою сходинкою, дівчина переосмислювала, що вона зробила не так, де схибила.
Все, четвертий поверх, на дівчину вже чекають. Хто чекає? Навіщо?…
Чекають у чарівній кімнаті перетворень звичайних дівчаток на зірок. А наша дівчина і є справжньою зіркою голубих телеекранів. Вона телезірка. А ця чарівна кімната зветься гримеркою. Саме тут наша дівчина знову перетвориться у вчорашню красуню.
Все ніб за графіком: товстий шар «штукатурки» ( тонального крему), накладні вії, штучний рум`янець, знову довге розкішне волосся і ще-ще багато косметики. Одяг від кутюр, взуття на великих підборах.
І ось вона, довгоочікувана зустріч з глядачами та телеглядачами. Море овацій, оплески. Голоси з залу: «Боже яка вона чарівна! Вона неймовірно гарна! Така стильна, витончена!». Натовп прихильників: врівноважених і не зовсім. Найдорожчі машини, хутра, золото, закордонні курорти. Вона найбажаніша! Найжаданіша! Вона єдина, котру знають всі, котру впізнають.
Камера, світло, почали зйомку. І так кожного вечора. Але мало хто знає, що саме ховається за цим розкішним життя. І на що б вона все це
проміняла. Десь… Когось….
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Юлія Дейнега
