Міняю слово журналіста на валізу з грошима. Мабуть, сьогодні доречно буде замінити подібним девізом правило журналістів про «чесність, об’єктивність та неупередженість інформації». Більшість тих, хто працює в українській журналістиці, ладні охоче писати джинсу та задовольнятися темниками. Причина надто банальна – ГРОШІ.
_______________________________________________________________
“Вас на факультетах журналістики навчають усякому непотребу (…) Кому потрібні Ваші заяви про моральні чесноти журналіста та законодавчі догми? Ви пишете те, що я скажу. Я плачу Вам гроші”
_______________________________________________________________
Свобода слова ЗМІ в Україні знаходиться під загрозою через те, що і свободи, як такої, майже немає. Навіщо писати правду, за яку заплатять копійки? Може, краще написати «бруд», «непотріб», вигадати скандал і провокацію, яка, можливо, збагатить на сотню-другу? Вибір здається непростим. Але для когось він є очевидним. Так само, як очевидним є те, що без економічної свободи журналіста свобода слова існувати не може. Працюючи на певного власника, одні журналісти бояться писати правду, а інші тільки женуться за високим гонораром.
Цю співбесіду я називаю «Агітація за бруд». Навіщо я намагалася довести спеціалісту з чорного піару (так він представився) необхідність принципів журналістської роботи? Він хотів винайняти журналіста (поправка: продажного писаку), який би заповнював новинами та статтями політичної тематики (брудної неправди, чутками, провокаційними матеріалами) його інтернет-сайт «ЗВ». Йому нецікаві були мої твердження про законність та моральні чесноти в журналістиці.
«Вас на факультетах журналістики навчають усякому непотребу», – сказав він. – «Кому потрібні Ваші заяви про моральні чесноти журналіста та законодавчі догми? Ви пишете те, що я скажу. Я плачу Вам гроші. Ось і вся теорія. А випускники факультетів журналістики, які заморочуються, на кшталт Вас, ніколи не стають популярними та багатими. Це одна з причин, чому відомі журналісти мають диплом, скажімо, інженера».
________________________________________________________________
“Якщо ти вже назвався журналістом – будь ним!”
________________________________________________________________
Не в дипломі річ. Має бути відповідальність журналіста за скоєне, написане або сказане. Її в джинсі немає, бо вона давно вже оселилася в омріяній валізі з грошима. Навряд ми дізнаємося, чи пишуть відомі журналісти замовні матеріали, а тим паче скільки вони на цьому заробляють. Так само навряд ми повіримо цьому скандально відомому в нашій області чорному піарщику, оскільки за дверима його кабінету «журналісти» жалілися на відсутність зарплатні. Свободу слова продано невдало: дірки в кишенях та розумах заводять українську журналістику в глухий кут.
За даними американської неурядової організації «Дім свободи», Україна займає 108 місце в світі щодо рівня свободи преси. Хоча свободу слова в нашій країні захищають близько сотні нормативних документів. А за дії, спрямовані проти праці журналістів, передбачена кримінальна відповідальність (ст. 171 Кримінального Кодексу України). Це мало впливає на порушників та їх відповідальність.
Журналіст, який погоджується писати джинсу, йде на це СВІДОМО. Високий гонорар, прибавка до зарплатні, просування кар’єрними сходинками слугують неабиякими стимулами для писак «свободних» статей. І в чому причина? Економічна нестабільність України? Вимоги власника? Освіта? Чи, може, у відповідальності журналіста? Працівники ЗМІ самі знають відповіді на ці питання. Причому мотивація у кожного своя. І навряд хто згадує в такі моменти про відповідальність перед людьми, країною та самим собою.
А згадати варто. Бо якщо назвався журналістом = будь ним!
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Євгенія Скорина
