«Пороги» дізнались у запорізької молоді, що вони знають про День Перемоги, що він для них значить та чи воювали їхні родичі в ті часи.
Ігор, 27 років: «Кто воевал, а кто и все пять лет в концлагере просидел. Бабушке вообще было 15 лет, когда немцы их тащили в рабство. Сбегали из окна поезда, прятались в полях и огородах… Короче, со слов дедушек и бабушек, наслышан, как война выглядела изнутри, сторона политики меня абсолютно не волнует. А вот через десять лет уже никто ничего и не вспомнит. Из тех, кто участвовал, останутся единицы. Забудут, как мы забыли первую мировую. А хотя, как забыли? Мы о ней мало что знаем, а я – так вообще ничего».
Олексій, 25 років: «Мой дед воевал – он был артиллеристом. Воевал, чтоб сегодня вы могли нам задать этот вопрос на украинском или русском языке, а не на немецком. Меня назвали в честь него. Так что лично для меня каждое Девятое Мая – это память о моем деде и обо всех, кого сейчас нет. День памяти…».
Альона, 19 років: «Девятого мая мы празднуем день победы во второй мировой войне. В этот день советские войска вывели немецкие с территории Украины. Дед отсиделся в штабе, писарем. Прадеды воевали, погибли на фронте».
Сергій, 24 роки: «Перш за все, 9 Травня – це день пам’яті, день, коли ми згадуємо всіх тих, хто загинув у тій страшній війні, і тих, хто на смерть стояв заради нашого, як їм здавалося, світлого майбутнього. Неможливо навіть уявити, якою ціною ця перемога була досягнута, мільйони людей полягли, захищаючи рідну землю, і ще більше втратили своїх рідних і близьких людей… «Праздник со слезами на глазах» – рядки з відомої пісні чітко описують загальне відчуття цього дня, адже той нестерпний біль від пережитого і досі живе в серцях тих небагатьох людей, які й по сьогодні живуть на цій землі і гордо несуть звання Ветеранів Війни. Дякуючи Богу, ця війна не забрала нікого з моєї родини. Але мої дідусі й бабусі є дітьми війни, які пережили всі ці страшні роки окупаціі, голоду й злиднів. У пам’яті назавжди залишиться історія про те, як взимку 42 чи 43 року моя бабуся зі своєю мамою та сестрами ховалися в лісі, коли в їхнє село прийшли німці. Тоді їм доводилося їсти сиру морожену картоплю, яку їхня мати вночі «крала» зі своєї рідної хати. Дуже шкода, що наші герої доживають свій вік у таких нелюдьских умовах, які створила їм наша держава. Прикро, що про ветеранів згадують лише один раз на рік. Я вважаю, що, незалежно від регіону проживання, мови, віку чи статі, всі люди повинні усвідомлювати й поважати те, який непомірний і свідомий внесок наші ветерани зробили, аби здобути для нас цю перемогу. Світла пам’ять героям і хвала тим, хто й досі бореться за своє життя, незважаючи ні на що! З днем Великоі перемоги!».
Антоніна, 19 років: «Знаю, что по маминой линии не участвовали в войне, а по папиной – да. Учительница музыки говорила, что ее папа воевал и был ранен, осколки попали в ноги, было около тридцати операций, опасных для жизни, но он выжил. Еще слышала, что 9 Мая для ветеранов будет бесплатное такси – вроде 5 км…».
Ілля, 21 рік: «Так, мої родич воювали у Другій Світовій Війні на боці Червоної Армії. 9 Травня особисто для мене не має жодного значення, бо це свято іншої держави. В той час, коли світ перебував в ейфорії перемоги, нашу націю продовжував знищувати «червоний чобіт» тоталітарної секти під назвою Радянський Союз. На сьогоднішньому етапі розвитку нашої держави ми, українці, можемо сприймати цей день, як пам'ятний, і вшановувати всіх загиблих у цій жорстокій бійні двох гієн за ласий шматок Європейської плоті».
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Олександра Степаненко, Оксана Житнюк
