Із кожним роком від нас все далі події Другої Світової війни. Однак щоб молодь не забувала історію та знала своїх героїв в обличчя, ветеран Збройних Сил України Світлана Зінченко ініціювала створення військово-історичного клубу «Бастіон». «Пороги» поговорили з нею та дізналися про особливості існування й розвитку таких клубів.
– Ваша організація існує вже п’ять років. Що стало поштовхом та хто був ініціатором її створення?
– Ми трансформувалися з пошукового загону «Рубіж», який був створений в 90-х роках ще при комсомолі. Він завжди підтримував нас, організовував «вахти пам’яті». А потім, в період перебудови, в нелегкі часи для нашого центру, багато людей були змушені покинути клуб. Потім більша частина відділилась, тому вирішили створити нову велику організацію з ширшими повноваженнями. Тобто це не тільки пошуковий рух, а й реконструкція, театралізоване дійство, патріотичне виховання та багато інших напрямків. Ось так в 2007 році ми заснували нову організацію – «Бастіон».
– У «Бастіоні» на сьогодні близько 150 учасників. Це люди без спеціальної освіти. Хто може стати членом вашої організації? Чи є якісь особливі критерії відбору?
– Ні, немає. До клубу входять люди різних спеціальностей та різних статусів. Є в нас і співробітники МВС, МНС, і прості працівники. Однозначно це люди, які дуже люблять військову історію й хочуть займатися пошуками, патріотично налаштовані та бажають відновлювати традиції. Всіх їх об’єднує любов до історії та одна спільна мета!
– Основні напрямки та завдання центру «Бастіон» – пошук і перепоховання солдатів Радянської армії, які загинули в роки Великої вітчизняної війни. Чи не зустрічались у Вашій практиці випадки, коли родичі загиблих були проти перепоховання?
– Ми знаходимо тих солдат, які лежать у полях, могил над якими немає. Такі захоронення не перебувають на обліку в охороні пам’ятників культури. Звичайно будь-який родич погодиться, щоб його рідна людина була похована в братській могилі за всіма обрядами і щоб було місце, куди можна приїхати і вклонитись праху загиблого. Крім того, мало таких солдат, яких ми знаходимо, дізнаємося імена та запрошуємо родичів на перепоховання. В основному – це безлика маса, яка залишилася на полях без документів. Тому таких випадків в нашій практиці ще не було.
– Центр брав участь у створенні «Книги пам’яті України». Хто саме допомагав у цьому?
– На жаль, хоч проект й існує, але досі він не вважається національним. Координатором проекту є Дмитро Заборін. Ця книга створювалася для того, щоб людям було зручніше знаходити інформацію. Бо десь в областях велися архіви, десь вони були закриті, а десь інформація взагалі відсутня. Тому була дуже хороша задумка – всі архівні дані перетворити в електронні джерела, щоб був доступ до архівів та можна було знайти людей, яких досі шукають. У Запорізькій області цим проектом займаються я, мій чоловік та син Олександр. Звичайно, багато даних ми правимо, бо існують деякі помилки та неточності. Щоденно отримуємо по 2 – 3 запити. Тому це дуже клопітка робота.
– Чи співпрацює «Бастіон» із аналогічними клубами в Україні?
– Звичайно (посміхається)! По-перше, в Запоріжжі не один такий центр, наприклад, клуб «Воїн». Однак вони не пошуковці, а безпосередньо реконструктори. На території області існує декілька пошукових загонів. В Україні ще дуже багато таких організацій. Нині нами була створена велика всеукраїнська організація «Народна пам'ять», куди ввійшли 22 області України. І це тільки пошуковці, не враховуючи ре конструкторів, які працюють уже багато років, тобто є професіоналами.
Наш клуб підтримує дружні зв’язки з аналогічними організаціями Дніпропетровська, Харкова, Луганська, а також із місцевими та районними військово-історичними клубами.
– Чи допомагає держава існуванню таких клубів?
– Ні, всі історичні клуби майже не фінансуються. В нас, у Запоріжжі, на жаль, взагалі відсутня програма пов’язана з пошуками та проведенням подібних заходів. Що дуже прикро, бо пошуковці та реконструктори самі все роблять за свій рахунок.
– З якими проблемами найчастіше доводиться зустрічатись пошуковому центру?
– Значних проблем немає, хоча інколи бувають непорозуміння з районною адміністрацією. Але «Бастіону» найчастіше йдуть назустріч. Ми працюємо згідно з документами, нікого не підводимо і часто допомагаємо райдержадміністраціям проводити перепоховання. Все це проходить на дружньо-патріотичній ноті.
– Нині готується до виходу електронний проект «Меморіали Запоріжжя». Що це за проект, що нового він розповість та чи містить якусь ексклюзивну інформацію?
– На жаль, у нас не вистачає коштів, щоб створити сайт. Це буде дуже серйозна база. В Запорізькій області близько тисячі пам’ятників. Їх всі потрібно відвідати та сфотографувати. Дослідити плити з іменами солдат і тим самим дістати списки тих, чиє ім’я ще не викарбовано на обелісках.
Ексклюзивний цей проект тим, що ми будемо упорядковувати імена. Це грандіозна робота на декілька років.
– Що плануєте у майбутньому?
– Всі поставлені задачі ми виконуємо. Продовжуватимемо проводити пошуки та займатися проектами. Нарешті нам виділили приміщення при школі. Хочемо зробити там власний музей «Бастіона». А також будемо приділяти увагу патріотичному вихованню молоді.
Матеріал створений за допомогою Олександра Зінченка.
Фото: Олександр Зінченко
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Оксана Якименко
