Кілька разів мені хотілося заплакати… Я часто змінювала вираз обличчя, й кожна нова міміка створювала сумний образ, а мозок – думки, насичені захопленням, захватом і усвідомленням того, наскільки ж цінний, наскільки по-справжньому потрібний суспільству матеріал я читаю. Такі емоції в мене викликала стаття Тані Нехай «Доказано: перед положительным настроем отступает даже рак», опублікована в газеті «Запорозька Січ». Вона оповідає про те, як можна реабілітовуватися жінкам, хворим на рак молочної залози. Як сприйняти такий діагноз, як реагувати, що робити в таких випадках?
Відразу в моїй пам’яті виринула постать жінки, моєї тітоньки… У неї складна доля.
Будучи маленькою, все було добре… Ліля завжди відзначалася спокійною вдачею та привітністю, ніколи ні в чім не відмовляла, мала щиру душу. Але парадоксальність життя не дає спокою аніколи! Чомусь усе влаштовано так, що по-справжньому добрі люди не отримують дарунків, а страждають… Гірко страждають через приязне ставлення до оточуючого світу.
У Лілі з чоловіком Олексієм було двоє дітей: старший хлопчик і молодша дівчинка. Склалося так, що Ліля більше любила малого Василька. Він був ближчим до нені, навідміну від таємничої, загадкової, тихої, скромної Свєти.
Василько із дня в день усе більше радував маму, невдовзі він одружився й подарував їй онучку. Усе було неймовірно добре. Але… Василько загинув у автокатастрофі. Із ним було троє друзів, але не витримав аварії водій – син Лілі.
Життя жінки пішло наперекіс… Вона і досі, уявіть собі, й досі не розлучається з плачем через Василька. А минуло більше 15-ти років! До сих пір у неї темні синці під очима, а в серці – хмара туги та зневіри, темна полуда на парадигмі. Великий, доглянутий будинок Лілі й Олексія розташований напроти цвинтара. Ліля ходить на могилу ледь не щодня.
Але біда поодинці не ходить. Невдовзі Лілі поставили діагноз: рак молочної залози. Після того, як жінку прооперували, чоловік віддалився від неї. Невдовзі він знайшов собі молоду коханку, яку іноді навіть приводив у дім. Зараз між Лілею й Олексієм – пустка. Вона пролягла вже давно. Донька Свєта з коханим живе в іншому місті, приїжджає – рідко.
Я не можу передати емоційний стан Лілі словами, але ми з вами здатні припустити, як… Або все-таки не здатні!
Не знаю, наскільки Лілі допоможе матеріал Тані Нехай, зважаючи на те, що життя в жінки видалося дуже складним. Але мені дуже хотілось би, щоб Ліля все-таки прочитала його! Щоб вона все-таки не закривалась у своєму світі, не приховувалась від оточення, не занурювалась усе глибше до прірви… А продовжувала жити, жити, жити!!!
Знаєте, я тепер не просто розумію, що мала на увазі авторка статті "Доказано: перед положительным настроем отступает даже рак", коли одного разу сказала мені: «Адже це буде злочином, якщо я не намагатимусь допомагати людям своїми матеріалами. Якщо я оберу інший життєвий шлях, не пов'язаний із журналістикою». І… Можу впевнено сказати, що кожне висловлене журналісткою слово – не мимолітне, а міцне, впевнене й розсудливе!
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Анна Ставицька