Дивна річ: у середині квітня на Алеї журналістів зав’яли крокуси. Здавалось б, нічого дивного, холодною цього року виявилася весна, тому і похилили свої головки ці тендітні квіти. А ні… Крокуси – це найперші весняні квіти, білі з яскравою пурпурово-фіолетового смужкою й пташкою посеред пелюстків, символ життя і любові. Їхні ніжні пелюстки ледве видно від землі, стеблинка коротка. Листячко блискуче та вузеньке, наче смужка або голка. Та квіточки напрочуд гарні. Вони бувають бузкового, фіолетового, яскраво-жовтого, оранжевого, білого кольору. Зустрічаються також дуже привабливі смугасті крокуси. Велика квітка, неначе яскравий келих, здіймається з тоненької стеблини. Ці квітки немов метелики: щоб зігрітися на сонечку і розпустити квітку, їм досить декількох хвилин.
За давньогрецькою легендою, крокуси виросли з краплин крові. Таким чином бог Меркурій зберіг пам’ять про свого загиблого друга Крокуса. Ще за одною легендою священик Валентин, всупереч закону про заборону шлюбів, таємно вінчав закоханих. Одного дня він зустрів дівчину, яка була сліпа від народження. Батько дівчини, багатий міський сановник Астеріус, дуже просив священика її вилікувати. Валентин старався, прикладаючи до очей хворого цілющі трави і читаючи ночами молитви. . Але тиран Клавдій II, дізнавшись про його допомогу закоханим і порушення закону, заарештував його і стратив. Зі свого ув'язнення Валентин встиг передати дівчині послання: квітка жовтого крокусу і послання «Від твого Валентина». Дівчина, отримавши послання, поглянула на квітку і побачила його — так любов принесла їй зцілення. А крокуси і до цього дня дарують закохані хлопці своїм обраницям. На мою думку, загибель цих квітів на Алеї журналістів, є якимось знаком. Саме в цей період, коли все оживає, розквітає, буянить найніжніші, найпрекрасніші творіння помирають. І вже нічого не можна вдіяти. Так помирає і в людині дещо живе: ми ходимо на роботу, живемо своїм буденним життям і навіть не помічаємо як змінюються все навколо – як ростуть квіти, як з’являються бруньки на деревах, як сміється маленька дитина поруч, як чудово співають пташки, як люблять тебе батьки. Такі неймовірні і дивовижні речі залишаються непомітними, неосяжними. І лише через роки ти розумієш скільки несказаного залишилося в твоїй душі. Скільки теплих, дружніх, світлих, правдивих слів загинуло сьогодні разом з крокусами на Алеї журналістів…
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Эльмира Шагабудтдинова
