Невелика ділянка серед асфальтованого двору. Така ж, як і десятки інших, що були вкриті сніговою ковдрою всю зиму. Та яскраве, але ще не досить тепле сонце зняло крижану завісу і світові всміхнулися маленькі квіточки-крокуси. Такі гарні й ніжні, які повірили у перше тепло і вилізли із своїх схованок-цибулинок. З’явилися у цей жорстокий світ, у якому на кожному кроці чатує брехня, обман та розчарування.
Вони розкрилися, розцвіли, принесли в собі неймовірну красу. Щоб люди, яких поглинула повсякденна метушня, могли на мить зупинитися помилуватися і задуматися…
Рослинки не підозрювали підступності, тому у самому розквіті їх зненацька застала холодна ніч, після якої на тендітні змерзлі квіточки болісно було дивитись. Та пройшло декілька днів, знову те ж зрадливе сонце, пригріло своїм ще не певним промінням, обняло, пригорнуло. І вони почали оживати, бо не зламалися, хоч на них ще виднілися сліди фатальної ночі. Крокуси підняли квітучі голови. Знову почали радувати перехожих своїм цвітом.
Ці малесенькі квіточки такі витонченні, ніжні, вразливі, які хиляться від найменшого подиху вітру, але водночас такі сильні і оптимістичні, які не втрачають надію, які змагаються за своє існування, навіть після фізичного знущання.
Може, не дарма саме КРОКУСИ висадженні на Алеї журналістів ЗНУ. Можливо, вони мають символізувати ту першість (крокуси- первоцвіти, які одні з перших зустрічають і ознаменовують весну) та незламність, віру і прагнення принести прекрасне у жорстокий світ. Цікаво, що формування квітки проходить ще в цибулині, під снігом, так і журналіський твір спочатку народжується у свідомості, а потім представляється на широкий загал. Хочеться, щоб всі журналісти були схожі на ці квіточки своїм словом прикрашали світ і не здавалися навіть після невдач.
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Оля Кущинська
