Вже майже закінчилися суворі морози, розтанули останні острівці снігу, відчувається подих весни. Перша зелень крихітних листочків так радує серце — весна прийшла! Мабуть, особливу увагу навесні привертають квіти. Молода ніжна весна приносить із собою перші проліски, що дивляться на нас блакитними очима і усміхаються святково й чисто. Недарма пролісок уособлює в собі ніжність,чистоту та вірність.
Вперше, цієї весни, я побачила їх на алеї журналістів, біля другого корпусу Запорізького Національного Університету. Мене здивувало те, як вперто і наполегливо вони пробивали товстий килим торішнього листя, щоб відчути теплий подих весни! Але і тут їх чекало розчарування. Всього декілька днів вони мали можливість погрітися на сонечку, а потім знову вдарили морози і їх голівоньки похилилися…та не всі квіточки здались! Більшість з них все ж таки продовжують боротися за своє життя і з нетерпінням чекають продовження весни. Мабуть, розквітли весняні квітки саме на цій алеї не просто так. Вони неначе втілюють у собі молодих журналістів, які тільки починають свій творчий шлях. Спочатку вони майже всі однакові, нічим не відрізняються зовні. Насамперед це ще не дорослі люди, це діти,більшість з яких не звикли до випробувань долі. Вони як перші паростки пролісків, намагаються вирватись з певного середовища, в якому їм вже дуже затісно. Звичайно, далеко не всі квітки зійшли, деякі з них так і залишилися насінням, яке зійде , можливо,наступного року. Це дуже нагадує абітурієнтів, яким не вдалося втілити свою мрію вчасно. А ті квіточки, що все ж таки розквітли, виглядають дуже вразливо. Навіть легенький вітерець може зламати їх, не говорячи вже про людину. Це як першокурсники, яких словом можна вразити так, що вони завагаються, чи правильний вибір зробили.
Проходе деякий час, студенти звикають до нового середовища , в якому вже тепло і затішно , аж тут, знову випробування: заліки, модульні, іспити…Їх знову можна порівняти з тими ж весняними квіточками, яких випробовує мороз. Виходять з нелегких ситуацій не всі, тільки сильніші.
Я впевнена в тому, що ті проліски, яким все ж таки вдалося вирватися зовні, дочекаються сонечка, теплого вітерця, весняного дощика. Звичайно, їх буде чекати ще багато випробувань, але головне те, що вони не здалися з самого початку. Їх не зламав а ні товстий килим торішнього листя, а ні зимовий вітер, а ні мінусова температура. Вони поставили собі за мету-жити, радувати око перехожим, відчувати теплі хвилі весняного сонця. Тепер, їх дійсно ніщо та ніхто не зламає! Я впевнена, якщо є бажання, то ніхто та ніщо не завадить тобі на твоєму шляху!
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Александра Кучер
