У високої сонячної гори в родині багатого хлібороба народився син, і назвали його Крокус. Одного разу трапилася посуха. Спалило врожай. Важко довелося родині. Піднявся тоді Крокус на гору і кинув виклик самому Сонцю.
– За що ж ти нас так не любиш? Ти – світило, повинно любити всіх однаково!
Посміхнулося Сонце, і вирішило покарати сміливого юнака. Настала його перша доросла весна. Кинуло Сонце зі своєї гори вогненний погляд, і потрапив він прямо в молоде серце. І покохав Крокус чудову дівчину. Так покохав, так покохав – сил немає! Одружили їх батьки. І жили молоді щасливо до пори. Але ось настала друга весна. Знову Сонце душу променем пропекло. І покохав Крокус іншу дівчину, кращу за першу. Так покохав, так покохав – ну просто немає ніякого спасу! Робити нема чого. Батьки йому і другу засватали. Минув ще рік. Настала третя весна. І щовесни у Крокуса додавалося по одній дружині. Коли він помер, п’ятдесят дружин його зібралися на могилі і довго плакали. А на наступну весну там, де поховали Крокуса, із землі виросла дивна квітка. Трохи дочекалася вона, коли сніг зійде, – тут же розпустилася в небесній пишноті.
З тих пір це трапляється раз на рік, дуже-дуже ранньою весною, коли серце землі оголене для першої пісні. Пісня ця починається з найвищої ноти. Ви можете вдихнути її аромат., хоча він ледве відчувається. Він настільки ніжний, що робить нас невагомими, світлими і безпричинно щасливими. Я кажу про квітку на ім’я Крокус. Про його благовонні пісні. Для того, щоб серед танучих заметів з’явився ніжний квітковий віночок, потрібен один сонячний день. Лише один! Поза часом, точно так само, як приходить до нас любов. Квіти ці називають Безчасовики. Перші весняні квіти… Їх цибулинки схожі на маленькі сердечка! За рік, там, під землею, квіткове сердечко множиться удвічі, і термін життя крокусів дорівнює людському.
Але що сталося цієї весни? Чому Крокусівський сонячний погляд з легенди не настав? Поморозилися наші душі, та причина цьому не аномальні квітневі холоди, а люди. Знецінюється те, що ще вчора було святе, за моніторами сучасних гаджетів зникають люди, підривається віра в Бога, кохання, світле майбутнє. Ми – це безліч крокусів, яким, щоб розквітнути, потрібен лише один сонячний промінь… Та поки його немає, ми будемо схожі на ті обпечені холодом довірливі крокуси, що понурили голови до своїх корінчиків.
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Дарина Волкова
