Коли я хочу відпочити душею, відразу ж іду відкривати брами квітів… Поблизу моєї рідної домівки є прекрасний ліс… Оромантизовною мелодією сповнюється той простір, мабуть, за будь-якої пори. Там коливаються неймовірні тканини фіалок, блискавичних зіроньок, рожевих мініатюрних гвоздик…
Хмаринка спогадів сяйнула в моїй свідомості, коли згадала подію, учасницею котрої стала я…
Після дисципліни «Фізичне виховання» я зі своєю колегою Олею Кущинською йшла до іншого корпусу на заняття. Ми про щось емоційно спілкувалися, я знову жартувала на рахунок чогось, а моя супутниця регулювала мої емоційні вияви.
Кардіограмно-піднесеного настрою бесіду перервав тендітний Олин голос…
– Аню, подивися сюди, – промовила подруга.
Погляди наші були спрямовані донизу… На доглянутій клумбі майоріли ніжні блакитнаві маківки квітів…
Це були крокуси… Перша бджілка вже цілувала їх щоки… Загадкові промені торкалися до них… І, здається, якась інша атмосфера заполонила цей простір… Квітковий аромат розливався ним і купав у собі перехожих.
Ми стояли так хвилини чотири…
За повір’ями, крокуси віщують початок весни. І недарма: адже це медійні крокуси. Вони вже з початком нової пори спродукували інформацію, яку й оприлюднили.
Це перші квіти на «Алеї журналістів», яка була створена у жовтні 2012-го року факультетом журналістки Запорізького національного університету.
І алея вже стала мініатюрним лісом… Адже милують зір ялівці та ялинки, поряд – передвісники весни. Своєрідне царство.
Але, як відомо, казка не триває вічно. Та й навіть у казці є мелодії трагізму.
На разі крокуси схилили маківки, весна виявилась оманливою, а інформація природжених журналістів виявилася хибною. Милі ентузіасти висунули сміливий прогноз, але він не мав фактажу.
Дивно та сумно. Крокуси мрійливо й натхненно розповсюджували тепло, добро, любов, але, на жаль, тендітні створіння не здатні вплинути на перебіг подій такого глобального масштабу, як прихід королеви воскресіння та пробудження – Весни.
Скажете, соціальний статус? Авжеж, природна роль. Як особистості виконують певну роль у соціумі, так і ніжні крокуси. Проте в кожного власне коріння. Крокуси – в землі й тягнуться до небес, але коріння Весни уже в повітрі. То, може, диспропорція полягає у таврованості кожного з нас?
І можна висловити іншу думку з цього приводу: було б добре, якби кожен журналіст сором’язливо та із прикрістю в серці схиляв голову перед народом через розповсюдження хибної інформації. А не возвеличував Весни, сміливо розповсюджуючи неправду.
Фото: Юлія Данильченко
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Анна Ставицька
