Він здобув славу засновника психоаналізу та фундатора «теорії лібідо», повністю перевернув світ мистецтва й культури, залишив після себе 24 томи творів. Рівно 157 років тому, 6 травня, у невеличкому місті Фрайберг народився Сігізмунд Шломо Фрейд.
Від самого першого дня йому судилося стати величною постаттю: хлопчик з’явився з занадто густим волосяним покривом, і мати вирішила, що це знак – що немовля обов’язково досягне значних висот. Усього в родині було 8 дітей, але до жодного з них не ставилися з більшою повагою, ніж це було у випадку з Сігізмундом. Здавалося, все в родині було тільки заради цього нащадка, ніби весь світ був у нього на долоні.
Спеціально для «талановитої дитини» виділили окрему кімнату, в якій він повністю занурювався в світ потаємних чар літератури та філософії. У той час, коли решта дітей вчилися при свічках, Зігмунд мав власну керосинову лампу. Більше того, ніхто з родичів не мав можливості займатися музикою, оскільки це заважало не по літах розвиненому хлопцю.
Сіггі – саме так називали його вдома – дуже швидко став першим учнем у класі. Як і слід було очікувати, він із легкістю закінчив гімназію на відмінно ще у віці сімнадцяти років. Саме в цей період на шляху майбутнього професора виникли сумніви щодо життєвого призначення.
Зважаючи на антисемітські настрої, які були особливо відчутні на той час, вибір був не такий вже й великий. Ніби за якимось містичним збігом обставин, хлопець випадково потрапив на лекцію, де викладач читав есе Гете «Природа». З цього моменту, остаточно вирішивши пов’язати своє життя з медициною, Фрейд починає шлях скандальної та багатогранної особистості.
Вступивши до медичного факультету Віденського університету, Фрейд кожного дня проводив у боротьбі з оточуючими. Його єврейське коріння стало основою для подальших насмішок однокурсників.
Не зважаючи на те, що медицина ніколи не захоплювала хлопця, він вчився на диво старанно: «У цій справі я ніколи не відчував себе у своїй тарілці, більше того, справжнім лікарем я себе ніколи не вважав», – потім згадував майбутній творець психоаналізу. Тим не менш, за весь час його навчання в університеті Фрейду вдалося опублікувати багато статей. Декілька з них присвячені анатомії та неврології.
Після випуску з університету юнак виявив бажання працювати в лабораторії в професора Ернста Брюкке, який був одним із його найулюбленіших викладачів. Але той відмовив його від цієї мрії. В одному з листів Брюкке зауважив: «Юначе, ви вибрали шлях, що веде в нікуди. На кафедрі психології в найближчі 20 років вакансій не передбачається, а у вас недостатньо коштів для існування. Я не бачу іншого рішення: йдіть з інституту й починайте практикувати медицину».
На щастя, юнак прислухався до поради свого наставника та почав плідну працю в сфері неврології. Саме йому належить авторство такого нині загальноприйнятого терміну, як «дитячий церебральний параліч». І хоча він здобув славу висококваліфікованого лікаря, його практика дуже швидко зійшла нанівець.
Після трьох років роботи у Віденській клініці Зігмунд переходить до психіатричного відділення під керівництвом Теодора Майнерта. Ці роки були справжнім бумом у житті австрійського вченого: Фрейд видав низку наукових праць. Перша з його публікацій стосувалася коренів нейронних зв’язків слухового нерва (1885). Далі він публікує дослідницьку роботу про чутливі нерви та мозочок (1886). Наступним етапом стане стаття щодо слухового нерва (1886). Робота лікаря йде поруч із його першими дослідами як психопатолога в галузі істерії та гіпнотизму.
Але молодий чоловік відчував значну незадоволеність своїм життям. Він, талановитий, яскравий та напрочуд розумний, бажав стати зіркою наукової діяльності. Під впливом таких сумних настроїв Фрейд досить часто перебував у стані суму та депресії.
У цей період Сигізмунд знайомиться з новим препаратом – кокаїном. На той час негативні наслідки вживання цієї речовини ще не були виявлені, тож практикуючий лікар почав радити її кожному, з ким був знайомий. На превеликий жаль, Фрейд залишався кокаїнозалежним до 1900 року. Майже кожного дня йому доводилося боротися з головними болями, серцевими нападами та постійною кровотечею з носа.
У 1895 році Фрейд відкрив метод вільної асоціації, який є достатньо популярним і в сучасній медицині. Він пропонував своїм пацієнтам говорити перше, що спаде на думку. Оскільки людина повністю реагувала на все, що діялося біля неї, свідоме «Я» здатне було впоратися з будь-якими емоціями, поступово «прорубуючи шлях крізь підсвідомі конфлікти». Саме цей процес Фрейд і назвав «психоаналізом» (1896).
Вже за чотири роки світ побачить одну з найцікавіших його теорій – «тлумачення сновидінь». Ця концепція завоює серця багатьох тогочасних жінок і стане справжнім бестселером, оскільки її будуть сприймати як черговий сонник. А в 1905 опублікує роботу під назвою «Три нариси по теорію сексуальності». Увесь світ дізнається про нову «теорію лібідо», а більшість колег почне відкрито цькувати Зігмунда. Його погляд на сексуальну діяльність людини сприйматиметься як насмішка над самою природою.
Агресивні настрої, однак, не дуже хвилювали австрійського психолога, адже його популярність зростала з кожним днем.
Пацієнти приїжджали з усіх куточків планети, а професійні зв’язки розширювалися до неймовірних розмірів. У цей час він встановлює постійний контакт із Карлом Юнгом. До речі, Фрейд вважав, що саме Юнг стане його науковим нащадком. Увесь цей час австрійський вчений невпинно працює над систематизацією теоретичних робіт «По ту сторону задоволення».
У 1921 році Лондонський університет починає набір студентів на курс вивчення п’яти великих вчених: фізика Ейнштейна, каббаліста Бен-Баймоніде, філософа Спінози, містика Філо та психолога Фрейда. У цей же час його висувають на Нобелівську премію, але, на жаль, йому не вдається її отримати. Зігмунд Фрейд виражає свою велику подяку за те, що його поставили в один ряд із величною постаттю Ейнштейна та відверто каже, що сама премія його не хвилює.
Влітку 1930 року Зігмунда Фрейда нагородили премією Гете «За великий вклад у науку та літературу». Вже за декілька років у Франкфурті, де він отримав нагороду, відбулося масове знищення книг нацистами. Коли Сигізмунд дізнався про цю подію, він зауважив: «Який значний прогрес! У Середні віки вони б спалили мене самого, а зараз їм достатньо моїх праць!».
Продовжується робота вченого щодо виявлення природи почуттів. Тоді він намагається подивитися на них зі сторони логіки, переглядаючи свої позиції щодо кохання та ненависті, заздрощів та горя, вини та каяття. Всі ці думки досить доступно викладені в серії брошур «Продовження лекцій, щодо введення до психоаналізу» (1933).
Страждаючи від нестерпного болю, викликаного палінням, Сигізмунд Шломо Фрейд попросив лікаря зробити евтаназію. Той дав йому потрійну дозу морфію, від якої 23 вересня 1939 року знаменитий вчений помер.
Цікаві факти:
1. Єдине кохання Фрейда – його дружина Марта. Вважається, що без неї він навряд чи зміг би стати батьком психоаналізу. Про це детально розповідається у книзі «Марта Фрейд. Дружина генія».
2. Зігмунд ще в ранньому дитинстві відчув на собі деякі симптоми «едіпового комплексу». Це стало одним із основних прийомів під час його наукової діяльності.
3. «Ненавиджу цих писак!», – кричав психолог, тримаючи в руках свою чергову біографію. – «Тисячу разів повторював, що люди не мають права на моє особисте життя. Ось коли помру, тоді – будь ласка!».
4. Після окупації Австрії нацистами Зігмунд Фрейд продовжує жити у Відні. Він був під загрозою потрапляння до Освенциму. Беніто Муссоліні особисто зателефонував Гітлеру та попросив відпустити психіатра. Генріх Гіммлер запропонував варіант викупу, до якого долучилася онучка Наполеона Марія Бонапарт – у минулому пацієнтка лікаря та його учениця.
5. До самої смерті про нього піклувалася дочка Анна: саме вона їздила на конгреси та конференції, де зачитувала підготовлені батьком тексти виступів.
6. Зігмунд Фрейд був переконаним атеїстом. Щодо цього Фрейд казав: «На жаль, я повинен зізнатися, що належу до числа тих недостойних, в чиїй присутності духи припиняють свою діяльність, так що я ніколи не мав нагоди пережити особисто щось, що може дати мені привід для віри в чудеса».
За матеріалами: 200.net.ua, livelib.ru, segodnya.ua, citaty.info, korrespondent.net, фільмы «Фрейд», «Опасный метод», «Фрейд: Тайная страсть»
Фото: retronom.ru, livelib.ru, relaxic.net, hrono.ru, liveinternet.ru, new–management.info, peremeny.ru, moole.ru
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Марія Стрельцова
