Всесвітній день свободи друку відзначається 3 травня. Свято проголошене Генеральною Асамблеєю ООН ще в 1994 році. Напередодні цього дня «Пороги» поцікавилися в студентки журфаку, юриста, викладача журналістики та журналіста зі стажем, чи є, на їхню думку, свобода друку в Україні.
Дмитро, юрист (прим. авт. – прізвище вирішив не називати):
– У статті 34 Конституції України говориться: «кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб – на свій вибір. Здійснення цих прав може бути обмежене законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення, для захисту репутації або прав інших людей, для запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя». Проте, вчитавшись у суть, можна помітити, як друга частина тексту суперечить першій. Тобто закон про свободу є, але ж точного поняття та визначення порушень немає. На мою думку, є місця, де свобода слова не може існувати, наприклад, в армії. Особисто мою свободу ніхто не гнобив, але, звісно, є моменти, коли мусиш тримати язик за зубами.
Олена Маслякова, факультет журналістики, ЗНУ, перший курс:
– Я особисто ще не стикалася з таким явищем, як утиски свободи слова, оскільки не була навіть пов'язана з журналістськими матеріалами на «закриті» теми. Але зробивши висновки з того, що виходять найдурніші закони про регулювання свободи слова, можу сказати, що до журналістів в Україні особливе ставлення. Хоча є приклади відважних журналістів, які пишуть свою думку, не дивлячись на інших. Якщо хтось спробує «тиснути» на мене або ж утискати мою свободу, намагатися міняти мою думку, навіть світогляд, я буду змушена з цим боротися.
Наталя, викладач журналістики (прим. авт. – прізвище вирішила не називати):
– Свободи слова в чистому вигляді немає. І її не може бути, оскільки ЗМІ у своїй більшості – приватна власність представників влади. Отже, хто платить, той і замовляє теми, зміст. Як боротися? Як готуватися до утисків? Чесно? Не знаю і не думаю, що в нашій системі, де безробіття зашкалює, де все і всі продаються й купуються, це можливо.
Олександр Карпюк, журналіст журналу «Фокус»:
– Скажіть спочатку, що ви розумієте під свободою слова. Якщо вірно вас зрозумів, то тут ситуація двояка. Тому що інтернет дав можливість висловлюватися всім і про всіх. З іншого боку, лише ЗМІ найчастіше формують громадську думку. А вони належать конкретним людям зі своїми інтересами та цілями. Хоча в Україні немає жорсткого законодавчого обмеження щодо свободи слова, а інтернет (у тому числі соцмережі) ще не блокують.
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Анастасія Холод
