Довелось мені одного разу їхати в автобусі з компанією напідпитку. Нічого дивного – для більшості запоріжців вечір п’ятниці – вже початок вихідних. Ці юнаки розмахували руками, голосно сміялись і жартували, однак ніхто не зробив їм зауваження. Навіть люди похилого віку мовчали і тільки зрідка кидали в сторону галасливої компанії невдоволені погляди. Чому? Невже всі так боялись спровокувати неадекватну реакцію на зауваження?
В інший раз я поверталась додому з подругою, ми планували як розподілити свій час, щоб встигнути доробити всі справи. І тут з сидіння попереду до мене повернулась панянка і роздратовано сказала: «Дівчата, тут люди втомились і хочуть тиші. Ви не можете помовчати?» Звичайно, я розмірковую упереджено, мені було неприємно (чого гріха таїти, в якусь мить мені хотілось відповісти «Хочеться тиші-купіть собі автобус»), але ж на розмови по телефону ніхто не скаржиться. Деякі самотні пенсіонери залюбки обговорюють останні політичні події, погоду да навіть свою родину з випадковими пасажирами, з якими щойно познайомились. Чому саме нам не можна розмовляти?
Ніколи не вгадаєш, з ким доведеться годину ділити вільний простір в автобусі. Я спробувала класифікувати пасажирів в автобусах і от що в мене вийшло:
«ескейпісти» - до цієї категорії я відношу переважно молодь; ці пасажири відчужено дивляться у вікно або вперед і всю поїздку слухають музику в навушниках.
«відкриті серця» - мені здається, тут не треба особливих пояснень - ці пасажири полюбляють виговоритись випадковим знайомим.
«клишоногі ведмедики» - нехай вибачають мені пасажири, яких я так називаю, всьому виною моя нелюбов до брудного взуття. Цим пасажирам не вистачило сидячих місць, вони не люблять міцно триматись за поручні, тому «танцюють» на ногах тих, хто стоїть поряд, коли автобус різко набирає швидкість або повертає.
«залежні від телефону» - переважно таким страждають дівчата, які полюбляють пліткувати.
«буркотуни» - пасажири, які люблять піднімати бурю у стакані.
«говоруни» - пасажири, які їдуть в автобусі разом з другом або знайомим.
Такому говоруну-ескейпісту як я хочеться відсторонитись від людей, які доводять свою правоту і можуть пересваритись з усіма пасажирами. Мабуть тому люди пасивно реагують на галасливу компанію – нема чого сваритись під кінець напруженого робочого дня і псувати собі настрій через людей, яким все одно важко щось довести. Якщо обирати між позицією «моя хата скраю» і «ви мені заважаєте» - люди, за звичкою, оберуть перший варіант. І справа навіть не в автобусі, а в тому, що люди виговорюються лише тоді, коли точно знають, що зможуть «задавити вас своїм авторитетом».
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Анастасія Самусь
