Роботи відомого запорізького фотохудожника Бориса Дворного публікувалися на сторінках київських журналів «Європа-центр» та «Digital Photographer», берлінських «Fotografie» та «Fotokinovagazin», запорізького «Хортиця», московського «Советское фото» й у книзі «Поэтика фотографии». Майстер із 1980 по 1985 рік навчався в Москві на кінооператорському факультеті Всесоюзного державного інституту кінематографії. Після закінчення інституту працював фотокореспондентом «Укрінформу» в Запорізькій області. Він – призер всеукраїнських і міжнародних фотоконкурсів та фестивалів. «Пороги» поговорили з Борисом Вікторовичем про його творчість і викладацьку діяльність в університеті.
– Коли ви почали займатися фотографією та якими були початкові кроки до професіоналізму?
– Я почав займатися фотографією ще у 12 років, будучи школярем. Вперше фотографував удома, але коли проявив плівку, вона виявилася чистою. Вдалися тільки 1-2 кадри. На одному з них на негативному зображенні вимальовувалося вікно. Власне фотографія стала для мене вікном у дорослий світ. Уже в 15 я взяв участь у районній фотовиставці, що проводилася в моєму рідному Шполянському районі, що на Черкащині. Фотоконкурси допомагали перевіряти творчі ідеї, і моїм здобутком стало отримання гран-прі на Міжнародному студентському конкурсі «Fotografia academica», який проводився в Чехії (1983-й рік).
– У якому жанрі вам найбільше подобається працювати?
– Люблю створювати пейзажні фотографії. Саме в такий спосіб можна побути сам-на-сам із природою, з власним настроєм. Але це й один із найсерйозніших жанрів, де потрібно не «сховатися» за зовнішньою красою, а витворити той сюжетний та зображальний ряд, якого раніше не було.
– Чи є робота, якою ви пишаєтесь найбільше?
– Усі мої фото є улюбленими, бо кожне з них – відбірне. Наприклад, я створюю 100 робіт на одну тему, а потім відбираю з них 2-3. Під час підготовки експозиції знову відбувається відбір кращих зображень. Тому те, що я демонструю на виставках, пройшло декілька етапів селекції.
– Скільки років ви викладаєте в Запорізькому національному університеті дисципліну «Фотожурналістика» та як вам роль викладача?
– Викладаю зараз уже другий рік. Але 10 років тому, коли була лише спеціалізація «Журналістика» при філологічному факультеті, я також викладав. До речі, Наталія Виговська, яка на разі є колегою по вишу, тоді була моєю студенткою. Коли ж мені цього разу, за повноцінного функціонування факультету журналістики, запропонували викладати, я з радістю погодився.
– На заняттях із «Фотожурналістики» ви наголошуєте: «Вчіться бачити сюжет». Але досить часто, виходячи на вулицю, не вдається підібрати правильний ракурс, упоратися з побудовою композиції, навіть якщо маєш теоретичні знання. Чи є рецепт для створення хороших знімків?
– По-перше, треба досконало володіти технікою, а потім уже вдосконалювати композиційну фотографічну майстерність. Наступне питання: що ти можеш сказати глядачеві? Треба шукати своє, оригінальне, й те, що здатне зацікавити глядача. Потрібно вчитися з навколишнього життя виокремлювати певну тему. Варто шукати цікаву людину, ситуацію й застосовувати доречні зображальні засоби.
– Сучасна молодіжна фотографія суттєво відрізняється від традиційної тим, що акцент робиться на пошуку оригінальності. Досить часто надається перевага зображенням, штучно створеним за допомогою різних програм у графічних редакторах. Як ви вважаєте, це правильно?
– Сучасні цифрові камери дають можливість достатньо легко створити якісне фото. Оскільки немає ручного процесу друку, фотографи намагаються чимось вирізнитися. Але не треба забувати, що фотографія повинна залишатися в межах своєї фотоестетики. Коли творчі пошуки реалізовуються в цих рамках – добре. Проте коли людина прагне зробити фантастичне зображення, відбувається нагромадження спецефектів. Це вже комп’ютерне мистецтво, а не фотографія. Головне – зрозуміти це й не використовувати технічні можливості бездумно.
– Чим є для вас фотографія: способом життя, ремеслом чи, може, чимось іншим?
– Я 40 років займаюся фотографією, тому я цим живу!
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Анна Ставицька
