У літній сезон вакантних місць стає більше, й тому студенти не губляться, влаштовуючись на роботу. Цього року до їхньої немалої кількості вирішила приєднатися і я. І ось, що з цього вийшло. Цього літа я тимчасово стала… офіціанткою.
Перший етап – влаштуватися. Моя мета: звичайне кафе, яке не скаржиться на кількість відвідувачів. Народу, я вам скажу, тут хоч відбавляй. Але перше, що здивувало, як мене, дівчину-студентку без досвіду роботи, так легко взяли на роботу?
Зайшовши до приміщення, я була в захваті від інтер'єру, все зроблено зі смаком: офіціанточки в уніформах, дорогі меблі, незвичайні картини. На перший погляд, чистенько. Але мені кортіло побачити основне – кухню. Думала, що зараз відкриються двері, і я побачу ту кіношну кухню, яку ми звикли собі уявляти: білесенькі кітелі, чистесенька техніка. Але перед моїми очами постала кімнатка розміром два на чотири метри.
Перше, що я відчула, – неприємний запах. Я була вражена: жовта стеля, брудна підлога, стіни з вищербленою кахельною плиткою та в плямах, чорнющі сковорідки й каструлі, пом’яті холодильники. Але шокувало мене більше не це, а … таргани! Вони поводили себе так, ніби їм там місце.
ВЕЛИКІ ТАЄМНЦІ МАЛЕНЬКИХ ЛЮДЕЙ
Вливання в колектив було надзвичайно простим, вже через тиждень мені розповіли всі плітки й таємниці цього маленького «раю». Як виявилося, працівники звідси забирають ноги так, що тільки п’яти виблискують. А все через нахабство й неповагу керівництва. Сюди легко влаштуватися через постійну зміну персоналу, але не так легко піти. Бо зазвичай своїм «маленьким рабам» загилюють штрафи, які потрібно відпрацювати.
Наступне, що дізналася, стосувалося кухні. Я частенько заглядала до жіночок-кухарів, і побачене вражало. Тут і мови не було про те, що риба й м’ясо повинні нарізатися на різних дошках і готуватися в різних сковорідках. Недоречно говорити й про свіже м'ясо – воно завжди було заморожене, а інколи навіть не першої свіжості. Але на це ніхто не зважав.
У холодильнику теж був жах: цибуля поряд із тістечками, відкритий майонез із ложкою в середині, якісь кісточки, яким не місце поряд із їжею. Був ще один, підбитий, старенький, давно нечищений всередині, зовсім забутий холодильник, який призначався для м’яса з рибою.
Часто я спостерігала й за тим, як пригорали страви, як продукти розсипалися підлогою, як таргани «гостювали» в тарілках. Ніхто й не думав про переробку страви, оскільки це було б уже за кошти кухаря. Тому про якість страв ви можете здогадуватися самі. Як розповіли кухарі, якщо заробітна плата затримується, то й страви вони роблять на так-сяк.
ЧИСТОТА – ЗАПОРУКА УСПІХУ
У кафе працювали дві літні жінки-прибиральниці. Працювали вони непогано, але тільки там, де могли дістати. На перший погляд ніби чисто, але не скрізь. Люстри, здавалося, роками не милися, й усім було байдуже на них. На кухні прибирання йшло поверхово. Витяжка була аж чорною, її не надто намагалися чистити, газові плитки далеко не блищали. А за холодильник взагалі страшно заглядати, бо ще ні разу за ним не прибиралося.
Звичайно, для відвідувачів все здавалося ідеальним, бо в туалеті й залі постійно мили підлогу, був приємний аромат, офіціанти ввічливі. На перший погляд, все ідеально, а з середини…
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Дар’я Сімутіна