Нині в світі відбувається дуже багато цікавих подій, відкриттів, сенсацій, котрі приваблюють і хвилюють кожного із нас. Але поряд із цим відбувається занепад нашої, української нації. Сумно, але це так. Чи задумувався ти, читач, над тим, що відбувається навколо тебе, чим живеш ти?
Ми забули хто ми є. Не те, що ми являємося найрозумнішою біологічною істотою на Землі, а те, що ми є людиною. Справжнюю, здатною на співчуття і доброту. Зараз ці поняття можна занести до "Червоної книги", адже все рідше вони трапляються на нашому шляху. Сучасні індивідуми живуть по принципу "моя хата с краю, нічого не знаю" або "що хочу, те й ворочу". Звичайно, так же зручно і вигідно – власні потреби найголовніші, а те, що навколо діється в світі – зовсім несуттєво….
Ця байдужість проявляється і у дрібницях, наприклад: перевести бабусю через дорогу, чи поступитися місцем в транспорті, або пропустити в черзі вагітну жінку; вона проявляється і у широкому масштабі. Наш народ навіть не пам ‘ятає рідної мови. Що ж там казати про збереження та розвиток країни? Я не можу говорити за всіх, адже є багато людей, що не тільки постійно використовують українську, а й сприяють ії відновленню. Хвала і шана їм. І це не тільки відомі особи, так звані «зірки», наприклад: Алла Мазур, Михайло Поплавський, Ліна Костенко, Ольга Фреймуд, Лідія Таран, Марічка Падалко, Олександр Пономарьов, Таісія Повалій, Ніна Матвієнко, Алла Кудлай, Марія Матіос та багато інших; сприяють розвитку мови і звичайні люди, такі як ми з вами. Запитаєте: «Як саме?» – Все просто. Недостатньо знати українську мову, потрібно нею спілкуватися, думати, творити і тоді вона розкриє свої величезні крила, злетить високо у небо та обійме нас безкрайньою любов’ю до слова.
Також хотілося б згадати про освіченість нації, а саме про начитаність. Дуже часто в наш час від людей похилого віку можна почути: «Ви, ледарі, зовсім не читаєте, не цікавитесь тим, що діється навколо вас. Ось у наш час…» Мені дуже прикро чути такі слова. Адже я знаю дуже багато людей, котрі постійно самовдосконалюються и можна сказати «закохані» у книгу. Мене теж можна к ним віднести. Також сьогодні була приємно здивована тим, що на перерві, зібравшись групою на лавочці, тема спільної бесіди зайшла про книги. Виявляється я не одна полюбляю таких класиків як Михайло Булгаков та Микола Гоголь. Згадали і талановитішого (найулюбленішого мого) сучасного американського письменника Джорджа Мартіна та його цикл романів у стилі фентезі «The Song of Ice and Fire». Розпочалася чудова дискусія з приводу порівняння книг та екранізації («Game of Thrones»). Мені, що прочитала чотири томи на одному подиху та подивилася три сезони серіалу було дуже цікаво послухати думки інших людей та розповісти невідомі одногрупникам факти про того чи іншого персонажа.
Таким чином хочу сказати, що не все так погано, як здається на перший погляд. А кожна проблема має як мінімум два шляхи вирішення. Залишається тільки сподіватися, що кожен знайде цей шлях. І шляхи , перетнувшись, приведуть нас до нової, розвиненої, могутньої, квітучої України, адже творимо її ми самі.
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Наталья Семёнова
