Для більшості людей проблематика кохання полягає в тому, як бути коханим, а не кохати самому. В свою чергу, аби зробити так, щоб їх кохали, чоловіки намагаються "вибитись в люди", тобто досягти влади і багатства, а жінки стараються бути привабливими, тобто стежити за собою і гарно одягатися.
Прийнято вважати, що любити просто, а знайти гідний об'єкт кохання важко. Ця спільноприйнята думка, базується на "особливості сучасної культури", тобто на ідеї взаємовигідного обміну – ти мені, а я тобі. Приваблива дівчина, для хлопця, або привабливий хлопець для дівчини – це всього-навсього річ, яку вони жадають отримати.
Ще одна омана, ніби в коханні нема чому навчитися, це плутанина у розумінні короткочасного "закохатися" і вічного "кохати". Люди, які не відлічають цих слів, приймають показник пристрасті за показник сили іх кохання, але насправді це показник лише того, наскільки самотніми вони були раніше.
Щоб насправді покохати якусь певну людину, треба навчитися кохати взагалі і усіх! Любов – це загальне почуття, визначальне для усієї планети, а не для одного об'єкту кохання. Коли людина любить лише одну людину і байдужа до всіх інших, то це не кохання, а лише розширений єгоїзм.
Любов до себе – це не єгоїзм. Адже, якщо "возлюбити ближнього свого" – це чеснота, то і полюбити себе це чеснота а не порок, тому що я теж людина. Люди, які не здатні полюбити себе – нездатні полюбити і нікого іншого. Тільки, якщо ми навчимося кохати себе, поважати свою цілісність та неповторність, ми навчимося любити всіх інших.
Особисто я вважаю, що кохання це хвороба. Так, хвороба. Але та, якою хочеться хворіти знову і знову. Звісно її симптоми і наслідки можуть бути дуже неприємними, як і у інших хвороб. Але, чомусь, ми, люди, посвячуємо все наше існування одному єдиному почуттю, прекрасній хворобі, мистецтву… кохати.
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Руслан Афончиков
