Сьогодні несподівано пішов дощ.. враз стало холодно! Земля добряче налилась калюжами,а асфальт змокрів. Чомусь відразу згадую колір "мокрий асфальт",але ж справжній зовсім не такий.Він сірий,похмурий ,але такий пахучий та свіжий.Саме тому від нього можна отримувати безмежне задоволення.Дощ можна любити хоча б за запах асфальту.
Я вийшла на подвір'я та просто дивлюсь,спостерігаю за людьми.Бачу як вони по різному повертаються додому.Хтось біжить з такої сили,що дощ навіть не встигає його намочити.А ось чоловік після важкого робочого дня йде не квапно,бо немає сил,або ж вдома чекає жінка з добрячою лайкою.Бачу й дівчину,яка тримає закриту парасольку в руці і радіє,коли краплинки доторкаються до неї.Я уявляю як їх зустрічають вдома,на когось чекають,про когось забуваюсь.Їх може чекати якась звістка,або тепла ковдра та нескінченні розмови,а може страшна самотність…
Стає прохолодно я відриваюсь від думок та заходжу в будинок.Мене відразу зустрічає запах кави,та домашній затишок.Зав'язуються розмови з рідними,якісь зовсім не важливі,але такі дорогі.Мені стає тепло,тепло на душі.
Дивлюсь у вікно,дощ ще не перестав. Починаю уявляти як би я зараз поверталась додому потрапивши під дощ.Заплющую очі і бачу як біжу,не встигаючи навіть насолоджуватися дощем,бо мене чекають,чекають вдома!..
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Ольга Махинько
