У ранній літній ранок в саду була тільки маленька дівчинка, яку батьки залишили вдома одну. Ксенія гойдалася на качелі, а її шовковисте біляве волосся перебирав своїми пальцями прохолодний вітерець. Кожен раз, коли в повітрі пропливали хмари, вона щурячи очі, підіймала їх до неба, щоб вгадати, яка фігура там з'явиться на цей раз. Дівчина постійно прибирала своє довге волосся з хрустальних голубих очей, щоб бачити як сонце рухається по небу, а тонкі ручки тримали поручні качелі, аби випадково не задивитися на сонце та не впасти. Вона була дуже схожа на свою матір: чарівні очі, рум'яні щічки кольору чайної рози, біленькі, ледь помітні, бровки, малесенький носик, незабутня привітна посмішка та волосся, яке час від часу здавалося закрученим, як закручуються морські хвилі перед тим, як зникнути в темному морі.
Зовні дівчина нагадувала ельфа. Її легке плаття покривало коліна, а рукава у формі дзвіночка були трохи коротші за пальці. Одяг був такого ж кольору як прекрасні очі і тому вони здавалися ще голубішими. А ноги були босі. Ксенія любила бігати по своєму садочку босими ногами та вмивати їх росою.
Сьогодні вона зробила те ж саме і вже чекала свого друга, вірного пса, з яким ельфійка піде мандрувати у потаємний світ незвіданного та казкового.
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Анна Рябчич
