«Можна мати все – володіти державами, рабами, підданими. Та чи можна володіти людською душею?» (Дара Корніій)
Це третій роман талановитої львівської письменниці Дари Корній, відомої своїми незвичайними епітетами, метафорами та використанням у творах мотивів слов'янської міфології. На початку книги подається передмова написана Галиною Пагутяк. Ось, що вона пише про новий шедевр Дари Корній: "Юних ця книга підтримає, зрілих змусить по-іншому подивитись на молодше покоління і згадати втраченні можливості, а всім разом – перевірити себе на те, чи здатні ми відчувати, яким коротким є наше людське життя і як багато потрібно зробити, щоб не шкодувати за марно витраченим часом, коли доведеться зачинити за собою двері". А також на початку роману наведено цитату із Велесової книги: "… Білобог та Чорнобог перуняться – і тим Сваргу удержують, аби Світу не буть поверженому". Сама книга поділена на дві частини, кожна з яких у свою чергу ще ділиться на розділи. Кожен розділ має свою назву, яка коротко, але ясно інформує про зміст того чи іншого розділу. Наприклад, "Стриб", "Лист", "Мальва", "Остап", "Розповідь мами", "Чорна мальва", "Перше кохання", "Помста", "Верховна жриця" тощо.
Головною героїнею твору виступає прекрасна безсмертна жінка – Птаха. Це темноволоса, зеленоока, завжди щира, привітна й дуже мудра жінка, яка лікує хворих і травами, і добрим словом. Зрозуміло, що вона являє собою сторону світла. Її другою половинкою у творі виступає Стриб або Стрибог – представник темної сторони, але який заради коханої одного дня перейшов на бік світлих. Він має запальну вдачу, незвичний вигляд і носить химерний одяг, дещо гордовитий та манірний. Разом вони виглядають як вогонь і вода: "… Стриб та його подруга Птаха завжди здавалися оточуючим саме отим поєднанням непоєднуваного. Однак, коли Стриб дивився на Птаху, в очах його таки світало, не було там звично темної ночі, а сходило Сонце".
Сюжет усієї книги засновано на тому, що у світі смертних з’явилася нова безсмертна і Птаха має зробити все аби ця обрана стала на бік світлих, а не на бік темних чи ще гірше – сірих. Цю безсмертну звуть Мальва. Вона звичайна дівчина, в деякій мірі «пацанка», сімнадцяти років, яка навчається у школі й займається вільною боротьбою. Її мові притаманні слова із молодіжного сленгу типу: "не парся", "капєц", "лаханутися", "стрьомно" "пофіг", "блін горєлий", "тупо провал", "падруга", "холєра", "витріщатися", "довбань" або такі дивні слова як-от: "цвєточек-лєпєсточек-кульбабик". Тоді як, наприклад, мова Птахи є більш витонченою, літературною.
Загалом у цьому романі письменниця як завжди звертається до слов’янської міфології та досить гарно переплітає вигадані світи із нашою сучасною реальністю. Таким способом Дара Корній пропагує серед читачів нашу власну рідну міфологію, показуючи, що існують не лише вампіри, перевертні, Олімп, Зевс та Афродіта.
У романі вона виділяє Світ темних, Світ світлих, Світ сірих, Світ чотирьох Сонць, Світ Єдиного Бога; поділяє героїв на смертних: Остап (слуга Стриба), прийомні батьки Мальви, її бабуся Горпина, Сергій (товариш Мальви), тренер з вільної боротьби та безсмертних, міфічних, вигаданих людей та істот: Птаха, Стрибог, вчитель Посолонь, Цар-Мати Вітра, Сварог, Мор, Мара, амазонки.
Мова твору багата на справжні перлини епітетів: "ледача курява", "кровожерна вдача", "шпаркий дощ", "полинові поцілунки", "перисті вісники", "…Довгокосі, дужі, красиві, граційні, худі, сильні, великі, повні, високі, стрункі, малі, юні, зрілі жінки та дівчата"(опис сарматок), порівняння: "…уривки-спогади трохи кволі, але такі яскраві, мов озимина, що визирає ранньою весною з-під снігу", метафори ("зібрані зі сліз веселки") та детальні описи.
У романі часто зустрічаються вислови, які можна назвати навіть авторськими афоризмами. Ось, наприклад: "…краса, розум, сила та мудрість в одній жінці – чи не забагато!", "…Очікування битви – гірше аніж сама битва…" , "…ревнива кубіта – то стихійне лихо", "…надмірна самовпевненість завжди породжує самозакоханість", "…Плаìкати можуть і вміють ті, хто вміє співчувати, кому болить і ті, хто вміє кохати", "Кохання на багато що закриває очі, замикає вуста". Або й цілі уривки, що несуть у собі філософські роздуми письменниці:
"- Це Гамаюли, або ще на них кажуть: Птахи Щастя. Вони ніколи не відпочивають. Хіба щастя знає спочинок? Так багато тих, хто бажає щастя, але чи можна втримати таку птаху довго біля себе – поміркуй. Посадиш у клітку? Не посадиш, бо загине без неба і без літання. Вони не мають ніг, тільки крила".
"- Так, мені було шкода гарної хатки павучка. Та він її до завтра відбудує, а крилята метелику за ніч не відростити, та й не вдалося б це йому – вік цих чарівних створінь надто короткий.
Тоді йому хотілося додати, "як і вік людський". Та він промовчав".
Отож, це книжка варта того аби її прочитали. Це звернення до нашого реального життя, проблем, філософське осмислення багатьох актуальних питань і водночас чарівна казка, яка переносить читача у світ мрій, чудес та прекрасних загадкових створінь. До речі, нещодавно вийшла друком друга частина роману – «Зворотній бік темряви». Тож поспішаємо до книжкового магазину!
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Юля Буревич
