Напевно, кожен у своєму житті відчував той момент коли, стоячи у компанії, сатирично прокоментував щось або навіть висміяв когось, та цим самим заслужив найкоштовніший та неоціненний для самого себе сміх своїх товаришів, та тим паче увагу дівчат. Тож, який би хлопець не хотів навчитись гарно жартувати? Це ж так класно, коли ти, іронізуючи, висміюєш чиїсь вислів або чиюсь ваду, показуючи цим же, як ти гарно виглядаєш на фоні своєї ‘’жертви’’. Але, як на мене, сенс цієї тонкої грані, під назвою ‘’почуття гумору’’ полягає зовсім не у цьому. Найкраще, що може зробити ‘’жартівник’’ для своїх оточуючих – це змусити їх сміятися, оскільки найкращим у світі є почуття того, що саме ти, а не хтось інший, примусив людину посміхнутись, бо ж без сміху, рівносильно як і без кохання, наше життя утратить всякий сенс. Воно стане ще більш буденним, одноманітним, та просто не цікавим. У всі часи людство мало таких людей, котрі однією своєю присутністю підіймали загальний настрій цілої компанії. Тож ми, дійсно, потребуємо таких людей!Але ж, погодьтесь, це завдання далеко не з простих. Для того, щоб розвеселити людину (звісно, не на рівні арлекіна) потрібно мати гострий розум, кмітливість, та це саме почуття, коли ти знаєш коли, кому і що ти можеш сказати, щоб це було насправді смішно.
Поглянемо на сучасний КВК. Переважну більшість цього клубу складає доволі ерудована молодь з популярних університетів. Завжди охайні, ввічливі, та ті самі, що не на є, кмітливі юнаки. Справжня ‘’золота молодь’’, еліта юнацького суспільства. Та мало хто знає, що, в більшості випадків, жарти для відомих команд КВК пишуть нікому не відомі люди. Типова картина цієї людини – неголений чоловік, з однією цигаркою у роті і двома за вухами, який день і ніч сидить у прокуреній кімнаті, щоб встигти у задані строки. Що поробиш, та такі реалії. Бо ж зараз КВК це вже щось більше ніж просто гра. Зазвичай у залі присутні відомі люди, деколи, навіть, політики та Президент. То ж на такому рівні помилки неможливі. Хтось напише – хтось покаже. Головне те, що людям буде весело. Але хто знає ціну цих веселощів? Хто знає, що доводиться робити гравцям, задля того, щоб заставити глядача посміхнутись? Мало того, що для них це вже давно не смішні, та ‘’затерті до дірок’’ (на репетиціях) жарти, які є такими свіжими для глядача, а яких перевантажень та фізичних навантажень зазнають ‘’жартівники’’? Хіба глядача цікавлять безсонні ночі, хвороби, страх перед сценою, та, навіть, переломи ребер (як у випадку Керрі)? Звісно, це нікому не потрібно, бо ж глядач хоче насміятись вдосталь, щоби відшкодувати ціну купленого білету або оплаченого за місяць кабельного телебачення…
До речі, про телебачення. Що до відомого всій Україні та, вже, Росії телешоу ‘’Розсміши коміка’’? Як на мене це була найгірша ідея створення телешоу, та найкраща ідея поклеїти в дурні кагорту українського населення, з достатком нижче середнього. Два ‘’королі’’ сидять на горі телестудії, а внизу їх веселить якась старенька бабуся, яка витратила останні гроші на білет до Києва. Чи то ще краще якийсь психічно хворий чоловік працездатного віку. Звісно, що трапляються і, дійсно, веселі, та смішні юнаки, які здатні розсмішити народ власними жартами, але ж в цілому, хіба це гумористичне шоу? Хіба це смішно, коли бабуся або повний сили чоловік клеїть дурня перед двома мільйонерами, задля того щоб заробити грошей? Безперечно це була гарна ідея, задля того, щоб підтримати бідних, але кмітливих студентів, але вона виявилась дещо недопрацьованою…
Тож напевно варто цінувати тих, хто без всякого блазнювання та лицемірства, просто та від щирого серця, змушує нас сміятись. Навіть якщо людина висміяла мене, але зробила це не зі зла, а від щирого серця, просто, щоб мені стало веселіше, я ні в якому разі не стану ображатись на неї. Як хочеться стати таким Остапом Вишнею, з його добротною іронією та сатирою, та природнім талантом веселити людей. Як добре, що я маю таких друзів, та сподіваюсь, що в колі вашого спілкування ще залишився хоча б один ‘’Остап Вишня’’…
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Ценцура Костянтин
