Говорячи «любов», я маю на увазі не лише ніжне та солодке почуття. Я говорю про любов до Батьківщини, про любов до батьків, про любов до природи. Ви ж згодні зі мною, що це не тотожні поняття? Але є те, що їх об'єднує. Я гадаю, що це «відповідальність».
Коли ти когось кохаєш, то ти відповідальний перед ним . Адже ви настільки близькі, що дістати до найболючішого можна з легкістю. Закохані, вони ж навіть говорять пошепки, бо й так відчувають одне одного. Це легке та світле почуття не повинне перетворюватись на розбиті чашки і самотні вечори. Стосунків без помилок не буває. Ми всі їх робимо. Але що відрізняє справжні почуття від непостійних? Вміння визнати свої помилки і виправити. Я говорю про дзвінок, який рятує відносини, говорю про вміння промовчати. І не забувайте про те, що ваша друга половинка також має право на особистий час. Так, як це не дивно, але навіть з особами протилежної статі!
Якщо чесно, то отак розмовляти, як я, може кожен. А от слідувати цим порадам мені і самій важко. Як це не сумно… Бувають такі дні, коли хочеш, щоб все було для тебе. В таких випадках, напевне, найважче стримати різке слово. Вищий пілотаж, це коли він розуміє її без слів, знає, коли треба міцно обійняти, притиснути до грудей і захистити від усього світу. А вона знає, коли треба мовчки зробити каву, коли не треба його сварити, а треба побути його опорою та джерелом наснаги.
Наразі я студентка, живу в гуртожитку, окремо від батьків, в мене є коханий і я найщасливіша людина в світі. Але інколи так хочеться додому… Помічаю, що почала себе виправляти, коли кажу, що йду додому, маючи на увазі гуртожиток. Незрозумілі ревнощі прокидаються. Гуртожиток не буде тим, що я розумію під терміном «дім». Ось вона, любов до рідної хати чи квартири. Там я кожен ранок прокидалась, веселилась з батьками і братами. Там я сварилась з рідними і діставала на горіхи… Ну як можна не любити те, з чим так тісно пов'язане твоє минуле, сучасне і, як я сподіваюсь, майбутнє? Кожного разу, коли я приїжджаю додому, стараюсь привезти щось молодшенькому, чимось потішити батьків. Хіба це не щастя, коли ти вдома разом з мамою, татом, братом чи сестрою дивишся фільм і жуєш домашні пиріжки?
Але для того, щоб в нас був затишний дім, потрібно, щоб в країні все було гаразд. А ладу нам не вистачає… І хто завжди винен? Влада? Ці чиновники, яких ми бачимо лише на телеекранах? Усе в наших руках. Хочеш змін – почни з себе! Якщо це справді щось вартісне, то за тобою послідуюють інші. А інші – це і є Україна. Отже, виходить, що внести зміни може кожен. Варто лише почати. Любов до Батьківщини – це відповідальність. І вона починається з нас.
Хочеться, щоб всі мали справжнє кохання, рідну домівку і єдину Батьківщину.
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Тетяна Сивоконь
