Нещодавно я стала свідком дуже зворушливого вчинку, який назавжди залишив слід у моєму серці.
Це був вечір п’ятниці. Я приїхала до свого рідного міста. Звичайно, настрій в мене був гарний. Я прогулювалась вечірніми вулицями нічного міста, коли побачила безпритульного. Поруч з ним лежали милиці. Він зовсім не міг ходити. Було дуже холодно. Навколо нього бігала зграя безпритульних собак і серед них було маленьке цуценя, яке шукало місце, де можна було б зігрітися. Побачивши цього цуценя, безпритульний взяв його на руки і загорнув у тонесеньку кофтинку, в яку він був одягнений. Він погладив його та віддав свій останній шматок хліба. Безпритульний дивився на цього цуценя і щось розповідав йому. В цю мить мене щось зачепило, я завмерла. Я була вражена таким вчинком. Усю дорогу до дому я йшла і думала про цю ситуацію, я думала про це і перед сном і наступного ранку. Вражає те, що на світі ще є такі люди, які дійсно заслуговують на те, щоб називатися людиною! Дуже часто ми проходимо мимо тих, хто потребує нашої допомоги.
А поки життя кипить, поки усі навколо кудись поспішають, поки Україна призупиняє євроінтеграцію, звичайні люди роблять великі вчинки!
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Яна Назаренко
