З представлених 20 книг та відповідно 20 авторів, відверто кажучи, ні одна назва та ні одне прізвище не було мені знайоме, що тільки й підкреслює мою літературну неосвіченість, та переглянувши список ще раз, мені до очей припало прізвище Макаров, і я згадав, що це той самий бородатий дядько з мого дитинства, який колись вів програму ‘’Імперія кіно’’ на 1+1. Зрозуміло чому тепер мій вибір припав саме на його книгу. Вирішивши не витрачати кошти, я спробував знайти книгу в мережі, і тут відразу досяг успіху: на одному з сайтів знаходився текстовий документ зі змістом його книги, який я, не довго думаючи, завантажив.
Я не хочу рекламувати цю книгу, чи цього автора (хоча дослідивши його біографію, та переглянувши декілька його проектів ви зрозумієте, що це дійсно талановитий журналіст), та востаннє з таким запалом та жагою я читав класиків Ільфа й Петрова. 415 сторінок розширення ‘’Adobe’’ я освоїв буквально за декілька днів, і кожного цього дня я швидше намагався завершити свої справи, щоби вмоститися на ліжку з ноутбуком.
Книга не представляє собою безпосереднього змісту, а просто передає декілька днів з життя головного героя – Миколая Павловича, викладача іноземних мов одного з київських університетів, людини дуже розумної, мудрої та досвідченої. І протягом усього цього опису простежуються дві сюжетні лінії: в першій з них Миколай Павлович в себе в голові прокручує думки про колишній устрій Радянського Союзу, та дійсно викриває всі його погані й гарні сторони, а в другій він розмислює над загадковим та магічним значенням українських ‘’прокльонів’’, і з’ясовує, що вони дійсно мають своє місце, і будь-що сказане в слух зі зла – обов’язково збудеться.
Повторююсь, певної цілісності та зібрання конкретної головної думки я не помітив, але варто сказати, що роман являє собою зібрання по-справжньому корисних думок, порад якщо хочете, і силу силенну англійських, французьких, німецьких, латинських та навіть арабських фраз, читати які було насправді цікаво та розвиваюче, принаймні для мене.
Порадував ще той факт, що сам автор мав гарну змогу висловити свою думку щодо політичної ситуації а країні та політики в цілому, навіть переходячи на конкретні приклади, бо ж будучи працівником ЗМІ він такого не міг собі дозволити, а тепер, у написанні художньої літератури, його не здержує практично нічого, окрім цензури, яка у творі також представлена з досить цікавої сторони…
Гадаю, що навіть заради пізнання думки автора про політичні баталії у нашій країні та у минулому СРСР, та взагалі заради відкриття для себе такого журналістського стилю творчості, цей твір все ж таки вартий Вашої уваги…
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Ценцура Костянтин