Україна переживала тяжкі часи за всю свою багатолітню історію, але її силу, її дух завжди підтримували люди, які є патріотами, справжніми українцями, які люблять український борщ та ненавидять, коли їх називають «малоросами». Чого же це ми малороси, коли живемо на Україні? А колись були… Ще за часів, коли Україна входила до складу СРСР, шановні сусіди називали нас «малоросами» та приписували наші землі собі. Були й такі часі. Саме тоді у 20-х рр. ХХ ст. більшовицька влада тільки ставала на тверду землю та шукала прихильників серед російськомовного населення. Ми не можемо казати, що усі українці є патріотами, бо тоді нас не було б так мало, але у ті часи влада заохочувала українців ставати частиною імперії, починати розмовляти російською мовою, приєднуватися до росіян та забути, якої ти національності. За це обіцяли багацько привілегій, та люди йшли, люди продавались. Якраз у той час Микола Куліш написав твір «Мина Мазайло», в якому у комедійній формі показав атмосферу того часу: втрата націоналізму та українського духу серед українського населення.
Автор твору сатирично висвітлює буденні проблеми того часу та за допомогою нашого героя, Мини Мазайло, який хотів змінити українське прізвище на російське, бо гадав, що саме його справжнє прізвище є причиною життєвих негараздів та службових поразок, описує перевертня, яких зрадив Україну й український народ. Чому це питання таке важливе? Чому ми не можемо просто закрити очі на зміну чогось прізвища та піти далі? Відповідь проста: коли людина змінює прізвище, вони змінює собі, віддаляється від своєї нації. Якщо б головний герой змінював прізвище на українське, але через інші причини, то нехай. Але він зраджує Україну. І на кого він її проміняв? На країну, яка українців навіть за людей не тримала! Соромно! Соромно змінювати своє ім’я, а з іншого боку – себе, тільки заради особистої вигоди.
Повною протилежністю своєму батькові є його син – Мокій Мазайло – щирий українець, патріот, націоналіст. Він є зразком справжньої української людини того часу! Ним потрібно пишатися. Він не боїться ані влади, ані гонінь, ані тиску. В його відкритій душі горить український дух. В Мокія немає комплексів щодо того, яке в нього ім’я чи в якому місті він народився. Мокій знає, що він українець, а цього й достатньо. Чому він не піддається впливу влади? Чому не стає таким як усі? Не йде у російськомовні ряди заради місця на роботі? Бо йому байдуже. Він живе на своїй землі, у своїй хаті, за своїми звичаями. Знає що таке степ та калина для українця. Знає, хто такі кобзарі. Знає хто такий Богдан Хмельницький. Ця людина знає, що кожен, хто колись назвався українцем зобов’язаний залишатися їм при будь-яких умовах. Зберігати традиції, мову, знати свою історію. Справжньому українцю не потрібно бігти у ряди росіян, бо він розуміє, що після цього він стане таким же як й усі. А ми, українці, нація вільна, незалежна! Тому й не дозволимо комусь заманювати нас. Тим більше жоден істинний патріот не буде боїться визнавати себе частиною української нації, він цього не соромиться, він цим пишається!
Отже, Микола Куліш дав нам гарний приклад, доніс до нас цікавий матеріал і повчальну думку. Справжній українець, такий як Мокій Мазайло, не звертає увагу на владу та продовжує жити життям за українськими традиціями, несучи у собі козацький дух, він позбавлений комплексів щодо малоросійства, зате навчений бути вдячним своїй нації, вихований берегти культуру та традиції, передавати їх наступному поколінню, пишатися людьми, які були вихідцями з України та кожен день та кожну ніч пам’ятати хто він є – він є Українець!
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Анна Рябчич
