Ця межа існує давно. Її можна прирівняти до вічної проблеми батьків і дітей.
Межа між керівництвом та підлеглими. Так, це саме межа. З якого боку не подивись люди, які знаходяться по різні боки барикад ніколи не будуть нормально спілкуватися.
Я думаю знайти в наш час начальника, який буде тебе розуміти та ставитись не як до планктонна дуже важко. А про дружбу між цими «світами» взагалі й казати нічого. Звичайно можливі виключення, але ці випадки поодинокі.
Добре коли керівник ставиться до вас виключно як до робітника, а коли не тільки так. В своєму ставленні до вас простежується якась ненависть, підкріплення ще й особистими образами, про які ви звичайно не здогадуєтесь. Я вам скажу це трапляється тільки тоді, коли думки підлеглого не співпадають з думками керівництва. З будь-яких питань. Тобто коли у людини є своя власна позиція і вона, на відміну від інших, не боїться її висловлювати.
Та якщо ви відноситесь до класу «дупопідлизувачів» вам це не загрожує.
Але є інший бік, скажемо більш прийнятний для нас. Коли люди займаючи певну посаду стрімко зриваються вверх до кар’єрної сходинки і починається…манія величі. Може це стається на підсвідомому рівні, точно не знаю, але навіщо ? Ти працюєш, робиш успіхи, досягаєш певних вершин і врешті-решт ти керівник. Керівник відділу, директор або ж президент не важливо. Ти біля керма. Звичайно буває таке, коли директорами народжуються, але це зовсім інша історія.
Я ж хочу сказати, якщо ти вийшов з народу, був простим працівником і тобі на голову впало таке щастя не забувай про тих людей, які працювали с тобою, але яким менш пощастило. Якщо вони не заслуговують на місце начальника, то хоча б на повагу с твого боку вони точно мають право претендувати.
Матеріал взято із старої версії сайту «Пороги».
Автор : Юлія Вишневецька